Війна від першої особи: "Карателі" від грози "наглих штабних пик" Влада Якушева

Depo.ua продовжує розповідати про книжки, написані ветеранами війни на Донбасі. Цього разу – "Карателі" Влада Якушева.

Влад - екс-керівник прес-служби 14-ї окремої механізованої бригади ОК "Захід", лейтенант, а в цивільному житті – в'їдливий журналіст. Він потрапив на війну у п'ятій хвилі, міг стати командиром розвідвзводу, але прес-служба "відбила" його у розвідки в свої лави.

В армії Якушева дуже вразило таке явище, як перевірки, що приїжджають з тилу у бойові частини і чіпляються до будь-чого, від кольору нігтів бухгалтера, до кута, під яким закріплено багор на протипожежному стенді. Вже на дембелі Влад Якушев і написав свою знамениту статтю "По наглій штабній морді", в якій закликав військових повідомляти його про неадекватну поведінку перевіряльників і пообіцяв останнім, якщо вони не вгамуються, то ставатимуть зірками Інтернету.

Читайте також: Влад Якушев, автор "По наглій штабній морді": Найстрашніше в армії – це підкорятися дураку

Прослуживши майже два роки Влад демобілізувався, а восени вийде його книжка про військову службу – з гумором, без пафосу, і без прикрас.

"Війна – то не штука. Штука – доїхати до війни!"

"Вы должны сражаться, как герои, а не как свиньи в грязной технике".

"Панда, Змій, Тигр… Не бригада, а звіринець. Добре, хоч всі звірюги матьорі"

"Товариші офіцери, ви служите у піхоті, і це означає, що нам з вами випала висока честь здохнути першими".

Книжка розповідає історію бригади, яку після п'ятої хвилі спішно зібрали з залишків 51-ї, доукомплектували мобілізованими, прогнали через полігони і відправили на "нуль".

"Писати я почав бо обіцяв своїм побратимам, що напишу, - розповідає автор. - Що було відомо про кожного з нас, про нашу війну? Зведення Міноборони не передають біль, радість, журбу. Відчуття, коли заходиш у окоп, наповнений льодяною водою і вона спочатку поглинає твої чоботи і потім повзе по ногах до гори. А бій триває 3-4 години і люди стоять у цій воді, відбивають атаку…Ми піхота, а піхотинців рідко призначають на роль героїв. Піхотинці б'ються та помирають безіменними. А я не хочу щоб так було".

Головні герої "Карателів" - люди, які вирішили захищати свою країну і прийшли в армію. Хтось по повістці, хтось добровільно. Насправді, напевно, всі добровільно, бо на той час всі, хто хотіли відкосити, вже поробили собі страшні невиліковні діагнози чи вшилися за кордон. Але книжка не тільки про військових, а й про цивільних, що живуть в зоні бойових дій, і про тварин, які теж відіграють свою справу на війні.

"Карателі" засновано на реальних подіях. Кумедні історії, які стаються з героями книжки – теж не вигадані, хоча іноді, щоб не образити бійця і з нього не сміялися друзі, Влад вигадував іншого персонажа, такого собі цапа-відбувайла. І вже з ним траплялося все те, про що неможна тепер читати без реготу.

"Я писав це як художній твір, але всі події, які відбуваються у книзі не вигадані – реальні. Я намагався зробити книгу цікавою та динамічною, тому іноді стискав час, об'єднуючи кілька історій в одну, - пояснює автор. - От наприклад в мене є глава про волонтерів, Петра Петровича та Петра Захаровича, які їдуть у АТО, дорогою піджартовуючи один з одного, і ще у книзі є персонаж Петро Павлович, з позивним "Тигр". Так от Петро Петрович та Петро Павлович – це одна і та ж людина. "Тигр" пішов служити, а його друг Петро Захарович став волонтером і весь час возив на фронт допомогу. Потім "Тигр" демобілізувався і тепер вони обоє їздять на фронт як волонтери. Вони дуже колоритні дядьки, особливо коли разом. Тому я описав їх поїздку, але у книзі вона відбувається не після нашого виходу з зони, а нібито під час нашого перебування у АТО. Отже, книга на реальних подіях. І кожен український воїн, який загинув на сторінках "Карателів" загинув насправді. Я намагався згадати всіх, хто пішов у небо за той рік. Не тільки тих, чиє життя перервала куля чи осколок, але і тих, хто помер від тяжкої хвороби, до кінця залишаючись у строю. Я пишу їхні справжні імена та прізвища, їхні справжні історії. Це моя особиста книга пам'яті, моя спроба віддати їм шану. Не згадую лише прізвищ солдат, які загинули по необережності, або самі вкоротили собі життя. Це було б не етично. Як би там не було, їм достало сміливості піти на війну і воювати поруч з нами стільки, на скільки стало душевних сил. Я поважаю їх за це".

Після "наглої штабної морди" Влада Якушева викликали "на килим" в Міністерство оборони, за іншу статтю - про виплати "бойової" тисячі, пробували навіть заарештувати, але все одно більшість армійських дебілізмів, про які він увесь час писав як журналіст, висвітлено і в його книзі. Вони обговорюються героями, впливають на їхнє життя. З бригади, про яку йдеться, йому ще ніхто не дзвонив.

"До речі, на початку книги я відразу написав, що дзвонити та обурюватись немає сенсу. Я художник, я так бачу. Зрештою, їм і ображатись немає на що. Насправді керівництво бригади було хороше – бойове. Тут швидше міністерські можуть образитись", - зазначає він.

Робота над книжкою тривала рік і два місяці. Щоб писати і ні на що не відволікатися, автор взяв в кума ключі від будинку в селі на Івано-Франківщині і на рік переїхав туди. Писалося, каже, легко, крім епізодів, де хтось гинув. Доки не написав, про їхню смерть, здавалося, що вони живі. Живуть, принаймні, в його книзі. А як тільки описано смерть, вони помруть назавжди, бо далі історія піде вже без них. Бувало таке, що Влад по кілька днів відкладав написання цих глав, тинявся хатою, пив чай, годинами сидів на ганку, слухаючи тишу. Поки зрештою не повертався до роботи.

Книжка вийде друком у вересні у видавництві ДІПА, але вже зараз автор викладає по одній главі на тиждень і їх можна прочитати безкоштовно. Опубліковано 7 глав з 214.

Читайте також в рубриці "Війна від першої особи":

"Сліди на дорозі" від зірки соцмереж Валерія Ананьєва

"Психи двух морей": Від бійця 101 бригади Юрія Руденка

Військовий-поет Віктор Залевський: Від будівельника до митця, від радянського прапорщика до атовця

"Війна кличе. Стань переможцем! Нотатки на полях російсько-української війни" бійця добровольчого батальйону "Золоті ворота" від атовця Петра Билини

"14 друзів хунти" - як президенту презентували твір

Читайте також: Проща воїна: Що український десантник знайшов на краю землі