Їжак з гурту "TaRuta": Я не вірю в ті голосування на Нацвідборі Євробачення

TaRuta має чітку громадянською позицією і про свої громадські справи вони можуть розповісти не менше, ніж про музику і пісні.

Лідер гурту Їжак, він же Євген Романенко, чотири року тому, в ці дні, разом з Євгеном Нищуком був голосом Майдану. Виступав, співав, робив оголошення і координував групи. Коли почалася війна і активісти з майдану пішли на фронт, українські музиканти створили Музичний батальйон і почали їздити до них на передову з концертами. Їздить і Їжак. А ще організовує фестивалі, бере участь у виставах, веде просвітницьку діяльність.

Загалом, є йому про що розповісти. Але спочатку питання від тих, хто нещодавно чи щойно побачив назву гурту:

- Їжак, ви до Сергія Тарути маєте якесь відношення?

- Коли ми в 2007 році називали гурт, ми взагалі про нього нічого не знали. А потім Олег Скрипка каже: "класна у вас назва".

То був 2008 рік, ми непогано себе презентували на "Країні мрій", Олег перейнявся нашою творчістю, запросив відкрити велику сцену. Ну і каже: "класна назва в вас". Я кажу: "Ну так, фольклорна". Він відповідає: "Сергій Тарута – я вас з ним познайомлю. Це спонсор перших трьох "Країн мрій".

- Важко повірити, що це не збіг…

- Назву придумував мій кум. Ми з ним разом працювали в "Парку автомобільного періоду" (Євген працював автожурналістом, - ред), мали вже репертуар, демозаписи, а назви для гурту не було. Він мені запропонував TaRuta – це та сама рута, яку треба шукати з дівчиною на Купайла в кущах.

- Так а що Тарута, ви з ним зрештою познайомилися?

- Ні. Все якось не перетнемося

ПРО ЧЕРГУВАННЯ НА МАЙДАНІ І ЧОБОТИ, ЩО ВРЯТУВАЛИ ВІД ПОРАНЕННЯ

- Чотири роки тому в ці дні ви працювали на сцені Майдану. Ви ж не пішли і 18-20 лютого?

- Я був ведучим Майдану. Гурт TaRuta виступав 19 січня, коли почалася "груша". Після цього ми з Нищуком вирішили, що більше ніякої розважалівки на Майдані, тільки а капела, барди і кобзарі.

18 лютого ми прийшли разом: TaRuta, OT VINTA!, KOZAK SYSTEM після запису програми до 200-ліття Шевченка на Майдан. Женя (Нищук, ред) одразу витягнув мене на сцену. Він там увесь день до цього кричав "Беркут, зупиніться, тут люди!". Я його на сцені замінив і в першу ніч ми співали Гімн з різними музикантами.

- І ще ви скеровували зі сцени відступи і атаки

- Ми стояли зверху, нам краще було все видно. Плюс хлопці з "передка" біля стели нам смски писали, що треба оголосити. Наприклад, треба вогнегасники. Я зі сцени оголошую. На ранок в нас за сценою все вже було забито вогнегасниками.

- Ви ж розумієте що це якесь диво, що вас там не підстрелили?

- А мене підстрелили. З помпової рушниці гумова куля долетіла, поцілила в ногу, її аж в бік відкинуло. Але в мене були альпіністські чоботи і від них куля відскочила. Добре, що це гумова куля була

- А на вашу думку, хто тоді стріляв? Хто були ті снайпери?

- Не знаю. Ті майданівці з якими я спілкувався мають кожен свої здогадки. Хтось називає їх "третя сторона". Я думаю, що поки в Україні живуть люди, які це замовляли і організовували, ми про це не дізнаємося.

- З якими почуттями тепер гуляєте тепер там?

- Я там намагаюся не гуляти

- Ви виступили на відкритті бару "Каратель" на Майдані. Багато хто тоді обурювався тим, що там відкрили бар, мовляв - це танці на кістках…

- Цей бар відкрили нормальні люди, майданівці. Спочатку в них був барчик невеликий, в який сходилися активісти Майдану. Коли те приміщення в Профспілках здавалося в оренду, ніхто там нічого не забороняв робити. До речі, вони і в мене питали, як я ставлюся до того, що там буде бар "Каратель". В моєму сприйнятті - це абсолютно нормальна штука, бо має бути щось таке на цьому місті.

Зараз там ремонт, 1 березня відкривають профспілки. То що, зараз влаштуємо мітинг, щоб не відкривали взагалі будинок Профспілок, бо там люди погоріли? Життя має продовжуватися, в будь-якому випадку.

ПРО МУЗБАТ І КОНЦЕРТИ НА ПЕРЕДОВІЙ

- Що таке "Музичний батальйон"?

- Це громадська спілка, в яку входять крім TaRuta "Гайдамаки", "Тінь сонця", "Врода", "Очеретяний кіт", співачки Ейра і Ека. Ми займаємося популяризацією української пісні і сучасної музики в зросійщених регіонах України. Почалося це з концертів для атовців в 2014 році, але ми побачили, що підтримувати військових – це замало. Без роботи з місцевим населенням ми там будемо воювати ще довго, тому ми почали робити концерти для місцевого населення. Така собі лагідна українізація.

На Одещині, в Ізмаїлі проводимо фестиваль "Дунайська січ". В 2014 році, після окупації Криму та Донбасу, почалися рухи в бік створення "Бессарабської народної республіки". В нас є друзі бізнесмени, які сказали, що треба вживати якихось заходів, бо потім буде пізно і вони допомогли нам з коштами.

Фестивалем його спочатку не можна було назвати, це був скоріше концерт кількох українських патріотичних гуртів, але вже на четвертий рік в нас була величезна сцена і вийшов міжнародний пісенний фестиваль. Здоровенний!

- Як можна за допомогою пісень українізувати когось? Ну, послухають, можливо навіть на пам'ять вивчать, але ж людина не стане патріотом після цього…

- Ми людям показуємо, що українська культура не закінчується атласними шароварами і бабусями в пластикових віночках. Що є дійсно модна, сучасна україномовна пісня. Українська мова обов'язкова для всіх гуртів, які беруть участь в фестивалі.

- Місцева адміністрація не ставила вам палки в колеса? Враховуючи вищезазначені ізмаїльські політичні вподобання

- Ставила регулярно попередні три роки. Але коли вони минулого року побачили, що це може бути на міжнародному рівні і їдуть туристи з-за кордону, ставлення помінялося. Зараз домовляємося з мером, щоб витрати на організацію ділити 50/50, бо досі ми все робимо коштом ГО "Музбат". Насправді "Музбат" - це київські бізнесмени, які об'єднали музикантів. Раніше музиканти їздили з волонтерами, якщо вільні місця в бусику були, а тепер ми самі регулярно приїжджаємо в АТО.

Карта поїздок "Музичного батальону" в зону АТО

- Тобто, ви періодично влаштовуєте гастролі на передовій, чи вас запрошують в конкретний батальйон?

- Іде запит від військових. Для прикладу: дзвонить мені командир 2 батальйону 95 бригади Паша "Ведмідь" і каже: Їжак, треба приїхати з концертом, хлопцям трошки підняти бойовий дух. Я на нараді Музбату повідомляю, що нас викликають і починаємо думати, як це зробити, де знайти під це кошти.

До речі, вперше з 2014 року держава нам перед Новим роком виділила трошки грошей на проведення таких концертів.

- Бувало таке, що вам обстріли заважали виступати?

- Бувало. Зранку приїхали в Красногорівку виставляти апаратуру і тут починає щось гупати. Військові кажуть: якщо так близько, значить то наші відстрілюються. Потім на концерті були тільки атовці, майже без місцевих, а потім ми дізналися, що вночі був обстріл і місцеві ще сиділи по підвалах та боялися вийти.

Виступали під донецьким аеропортом в штабі 93 бригади, звідки в січні 2015 вони танками поперли в Донецьк, щоб відволікти увагу і забрати хлопців з терміналу.

ЯК ФОЛЬКЛОРНОМУ КОЛЕКТИВУ ПОТРАПИТИ НА РАДІО

- Ви якось казали, що набридло виступати перед жуючою публікою. Ще виступаєте?

- Іноді в Європі доводиться. В Україні - подивимося. В нас 15 березня сольний концерт, але там дуже прикольно, що люди під сценою набиваються і ти вже не бачиш тих, хто їсть. Хочеться звісно виступати в концерт-холах, але це треба оплачувати.

І на великі фестивалі, якщо тебе не показують по М1- тебе вже не запросять. Перше питання організаторів – скільки на вас людей прийде? Всі хочуть відбити витрачені кошти, тому більшість класних фестивалів не дбають про те, щоб показати нові імена.

- Сумна доля кожного музиканта, який ще не розкрутився – шукати гроші на свою творчість і заробляти десь, щоб займатися музикою

- Ми вже заробляємо музикою.

- Як швидко ви на це вийшли? От вам десять років...

- На восьмому році ми змогли дозволити собі відмовитися від всіх інших робіт. Басист в нас в книгарні працював, займався розповсюдженням дисків, барабанщик – на телебаченні, інженером по світлу, я теж на телебаченні. Всі десь підпрацьовували і зараз нарешті змогли сказати цьому "ні". Але наші музиканти: ударник і сопілкарка, все одно викладають в музичних школах.

- Мовні квоти допомогли вам в потраплянні на ротацію?

- Нам, ні. Нам допоміг професійний підхід – на 9 році гурту ми додумалися звернутися до спеціалістів. Зараз ми співпрацюємо з командою, яка виробляє продукт саме радійного формату. Вони розуміють, які пісні беруть на радіостанцію, беруть твою пісню і підлаштовують під формат радіо.

Фольклор не беруть на радіо, взагалі. Зараз ми робимо три варіанта кожної пісні: альбомний, і два радіо-варіанта.

- Не буває такого відчуття, що доводиться кон'юнктурою займатися?

- Ні, ми свідомо прийшли до нашого саунд-продюсера Романа Кальмука і сказали, що в нас є купа матеріалу, але він нафіг нікому не треба. Давайте щось робити.

В будь-якому випадку музичному гурту треба хіт. Але ж він не одразу з'являється, це шлях проб і помилок.

- І ще ж може виявитися так, що він вам не притаманний. Чимало музикантів ненавидять свої найпопулярніші пісні

- "Натали! Я купил тебе на кладбище земли…" Мене наш колишній басист затягнув на концерт Лепса, сказав, що це російський Джо Кокер і я бачив, як він ненавидить цю пісню, але за контрактом змушений її виконувати

- Ви "Крок за кроком" ще не ненавидите?

- Ні. Це дуже стара пісня, я з нею і ще двома піснями в 2003 році став лауреатом "Червоної рути". А зараз продюсер її побачив і сказав: чуваки, це хіт! Треба робить!

- Це він цей феєричний танок придумав?

- Ні-і, танок – це окрема тема! Наш ударник Тарас Козак підробляв в часи студентства в своїй рідній Теребовлі, крутив дискотеки і це в них був наймодніший рух. Він показав, як в нього в селі пацани танцювали, причому на куплеті треба було рухатися стримано, а коли починався приспів вони ковбасилися.

- Ви маєте звання заслуженого артиста. Що це для вас значить?

- В нас же в гурті всі професійні - музиканти, один я - філолог і вони мені постійно цим дорікали, мовляв, ти взагалі мовчи, музичної грамоти не знаєш. А тепер я кажу: так, хто тут заслужений артист України?

- А ще що?

- Та нічого. Просто (пожимає плечами).

А, це ще пропуск в Верховну Раду – для депутатів і міністрів це означає, що приходить не просто людина з вулиці просити на фестиваль, а заслужена людина (сміється). Чи ще - в Полтаві атовці, з якими ми робимо фестиваль адаптації військових ("Зберемося роде", - ред) мене, записали в оргкомітет спеціально через це звання, щоб всім рота затикати. Мовляв, а в нас заслужений організовує.

ПРО ЄВРОБАЧЕННЯ І ГАЛИЧА

- Ви з Полтави, часом не тусувалися в юності з вашим тезком Галичем?

- Тусувався, в нас навіть спільні акустичні концерти були - по бібліотеках. Купа вина, гітари і по черзі співаємо. Полтавська тусовка була інертна, таких молодих як я і Галич старші спочатку взагалі нікуди не пускали.

Ми намагалися якось рости, але не було конкуренції. В результаті і ми, і O.Torvald звалили в Київ, а інші крути пацани, на яких ми рівнялися, залишилися. Вони досі грають, але кожен чимось іншим заробляє собі на життя. Хтось став бізнесменом, хтось хірургом, хтось по ресторанах грає шансон.

- Ви не думали в Нацвідборі Євробачення взяти учать?

- Та колись навіть один раз були, нас Руслана Писанка тоді так попустила…

- Не думаєте спробувати ще?

- Думаємо, але під Євробачення треба шоу. Я чомусь раніше вважав, що це вокальний конкурс, а пісня – то другорядне.

- На вашу думку, чому O.Torvald стільки балів на Євробаченні? Чого йому не вистачило?

- Актуальності. Родзинки не було. Такої музики валом всюди.

- Але чомусь же його вибрали

- Ой, я не вірю в ті голосування! Є кілька людей, які все вирішують з невідомих нам міркувань. Але тогорічний відбір показав головне – в нашій країні високоякісної музики дуже багато. Немає менеджменту, який би все це продавав.

- Яка в групи TaRuta надмета?

- Греммі. В номінації World Music. Надмета має бути велика. Греммі ще ніхто не отримував з українських музикантів, але в ДахаБраха є шанси.

ВІД АЛЬПІНІСТА ДО СПІВАКА

- Ким ви були до того, як стали музикантом?

- Всі в групі крім мене – професійні музиканти. Я – філолог. Взагалі в мене закінчена освіта – технікум, молодший спеціаліст з обслуговування побутових електромереж. Це був кінець 90-їх, не вступивши в наш полтавський пед, я за 10 місяців отримав спеціальність і можливість заробляти гроші. Я з небагатої родини.

Займався промисловим альпінізмом, робота була цікава: ми реставрували фасади старовинних будівель, церков, пішли нормальні гроші. І виш, в який я на той час вступив, я кинув. Але це не заважало мені працювати журналістом в відомих проектах.

- А чому Їжак?

- Я займався дзюдо і в 3 класі перед змаганнями ми всією секцією підстриглися майже під нуль. І так як я в своєму класі був з такою зачіскою один, одразу знайшовся той, хто сказав "Йожик Чорнобильський". Потім я собі подумав: чого ображатися, краще я це зроблю своєю фішкою. Навіть хотів зробити татуювання "Ёж", а потім на останній дзвінок в 11 класі я прийняв доленосне рішення, що я переходжу на українську мову. Це Полтава, там говорили полтавським суржиком і щоб показувати себе інтелігентом треба було "гаваріть на чістом рускам язикє"

- То ви вже тоді були цинічною бандерою?

- Я був бандерою завжди насправді, мене так виховували. Я постійно чув вдома, що Сталін і Ленін – це сатана.

- Як ви визначалися з репертуаром?

- TaRuta з самого початку був етно-рок колектив. Я мав свої авторські пісні, моя нинішня вже дружина Олена (вони познайомилися в "Гуртоправцях - ред) мала багато матеріалу, зібраного в експедиціях. Вона - етномузиколог, дослідник українського пісенного фольклору.

- Це вона на вас так вплинула?

- На мене так вплинув Тарас Компаніченко, це він мене затягнув в "Гуртоправці". На мій день народження "Гуртоправці" прийшли до мене в гості і там народилася ідея зробити наш гурт.