Dakh Daughters: Фріки, які зробили Донбас популярним за два роки до АТО

Dakh Daughters Band поспілкувалися з журналістом depo.ua.

Майдан, буремна 2013-та осінь. Руслана Хазіпова на головній сцені країни починає "Ганусю". "Це люди чужі мене тримають/Чого в мене тіко не було!/Хіба лиш потєчого молока ми бракло, а бирше биг ме нічо …". Мітингарі, які з'їхалися звідусіль відстоювати на Майдані свою українську Європу, не дуже розуміють, що це за перфоманс. Хлопці регочуть, щось вигукують пустотливе. Руслана теж всміхається краєчком губ.

"А я не маю дітей/Перша дитинка була й остатньою/Не маю рідні…".

Тиша. У ній лунає щирий український спіч. Хтось починає посміхатися, хтось стоїть з трохи відкритим від подиву ротом.

"Слава Ісусу Христу! Слава навіки Богу сєтенькому!". Натовп гримить "Слава!". І жива музика починає рвати публіку на лахміття.

Творчість Dakh Daughters Band "з наскоку" особі, звиклій до, умовно кажучи, поп-музики, зрозуміти важко - здається, що ти на концерті в божевільні. На відьомській сходці на лисій горі. Але чомусь не підіймається рука вимкнути запис.

Критики з їхніх концертів пишуть, що фрік-кабаре Dakh Daughters немає аналогів. Чимось схожі на них колективи є, але таких, щоб міксували фольклор, цитати із світової літератури, виступали в жанрах фрік-кабаре та театрального перфомансу – немає.

Соломія Мельник, Наталка Галаневич (Біда), Руслана Хазіпова, Наталя Зозуль (Zo), Тетяна Гаврилюк, Анна Нікітіна та Ніна Гаренецька співають в різних стилях п'ятьма мовами та грають на 15 музикальних інструментах. В 2012 році вони створили дівочий бенд на базі театру ДАХ Владислава Троїцького, а за два роки до АТО підірвали інтернет композицією "Рози/Донбас".

- "Рози/Донбасс" – композиція, що в 2013 році зробила вас дуже відомими. Що вас на неї надихнуло? Шекспірівське "No more be griev'd at that which thou hast done" з рефреном "Донбас" – це звернення до Донбасу?

Тетяна Гаврилюк

- Таня: Ні, це звернення до людей. У 2012 році на "Гогольфесті" ми робили виставу, яка називалася "Школа не театрального мистецтва" і за основу брали матеріали Шекспіра. Тоді й народився ескіз цієї пісні з використанням тексту з цього сонета. І потім вже, коли ми почали працювати над заснуванням гурту Dakh Daughters, ми почали знову складати цю композицію. Це було за два роки до подій на Донбасі. Просто так виявилося, що пісня стала пророчою

Соломія: Після цього ми себе почали називати "заслужений пророчий ансамбль …"

- …Донбасу

- Соломія: Чому Донбасу, України! Донбас це - частина України.

- А чому пісня про Донбас, якщо окрім слова "Донбас" там нічого про нього нема?

- Руслана: Ця пісня не про Донбас. Це люди собі так пояснюють. Власне, слово "Донбас" дуже синкоповано попадало в сонет Шекспіра, римувалося.

- Соломія: І ще один пророчий збіг – ми тільки потім дізналися, що Донецьк називають містом троянд.

- Наталка Г: "А ішла баба по гриби" це взагалі народна дитяча пісенька, яку ми використовуємо, коли розспіваємося перед виставами, вона також добре лягла туди по нотам. Отак назбирали звідусіль, як камінчики.

Наталя Галаневич

- Тобто коли є ідея, ви приходите в колектив, пропонуєте, і всі разом її розвиваєте?

- Таня: Так, саме так. Нас часто питають, як ми створюємо свої композиції і це важко пояснити словами. Ми понад десять років разом в Дахівському гнізді під патронатом нашого режисера і арт-директора Влада Троїцького, займаємося колективним творінням.

- "Рози/Донбас" зараз також виконуєте?

- Так, звісно. Але раніше ми починали перший акт з цієї пісні, а зараз - другий. Наразі працюємо над оновленням відеоряду, долучаємо українських молодих художників, щоб актуалізувати його (раніше відеоряд складався з зображення донбаських шахтарів, - ред.).

- А ви знаєте, що у соцмережах ціла група обговорює зміст та переклад ваших пісень?

- Та ви шо!

- Там є коментарі від росіян, типу "кто-нибудь хотя бы знает, что это за язык?!" А от пісню "Царівна" дехто з них вважає образливою. Тож, що ви мали на увазі? Це ж текст Юрія Андруховича?

- Руслана: там закладена людська самоіронія: наскільки чесно ти зможеш оцінити себе, подивитись на свої слабкі, або сильні місця.

- Але все одно наші українські дівчата там виглядають кращими…

- Руслана: Ну, звісно, тому що Андрухович писав це на чужині і для нього було ближче сказати про своїх добрі слова. "Українські дівчата найпрекрасніші, чисті й порядні, навіть повії", - це дуже іронічно. "Українки краще за мулаток танцюють бугі" – ну це ж смішно!

Соломія Мельник

- Соломія: Мої батьки вчилися в київській консерваторії, звідки їх вигнали за їхню національну свідомість. Тут вони довчитися не могли, бо переслідувалися кдбістами і продовжили навчання у Москві – така іронія долі. Мама з татом згадували, як жили в гуртожитку із росіянами з інших областей і порівнювали поводження українок і росіянок. Мама каже, що Андрухович описав їх дуже влучно. Це не значить, що всі російські дівчата такі, але отаке.

Є така українська забавка – кпини. Це коли молодь ставала "стіна на стіну" та перегукувалася: а ви такі-сякі, а ви такі-сякі. Дражнилися. Але люблячи.

- А пісня "Гануся" це також з фольклору, чи це розповідь реально існуючої бабусі?

- Руслана: це слова реальної жінки, яка досі живе в Карпатах. Ми всі з нею знайомі, її справді Ганнуся звати.

- А вона чула потім цю пісню?

- Руслана. Так! Ъй смішно було і їй дуже сподобалось, що я змогла передати цю діалектичну мову.

- Знаєте гуцульську говірку?

- Руслана: Та як знаю, ну так слухала та й всьо.

Руслана Хазіпова

-  Взагалі, ви співаєте, розмовляєте не тільки українською та російською, а й французькою, німецькою, англійською. Поділіться методою, як стільки мов вивчити?

- Соломія: Кожен актор на музичний слух знімає манеру іншої людини говорити, мелодику її мови, і потім намагається її відтворити. Насправді, ми не всі поліглоти. Zo вивчає французьку, Таня англійську добре знає, Руслана - також англійську.

- Наталка: Я професійно граю адекватну людину, з мовами трішки інше… (сміються).

- Соломія: На гастролях в іншій країні ми починаємо гратися в мову цієї країни. В нас, наприклад, є своя польська. Починаємо розмовляти між собою так трошки "пше-чшчше" і поляки кожен раз не розуміють, що відбувається, бо ніби польська, але нічого не зрозуміти.

Крім жартів, ми намагаємося звертатися до публіки її мовою, пояснювати, про що пісня. Наприклад, "Моє море" – ми пояснюємо, що це про наше море, про Крим, якщо ви знаєте, про що йде мова, то відгукніться. Всі кричать "Так, ми знаємо!". І це дуже приємно.

- Публіка в Україні і за кордоном вас однаково сприймає? Чи одне й те саме подобається українцям, французам і, наприклад, тайцям?

- Руслана: Публіка реагує завжди однаково – вкінці. На початку всі слухають, придивляються, дехто намагається це структуризувати, але потім розуміють, що це не має сенсу, розслабляються і стрибають, плескають в долоні. В Парижі ми вже заспівали "Море", пішли, а вони почали ногами тупати і так сильно! Неймовірно! Було відчуття, що ти вдома.

- "Твой царь моей свободе обьявил войну" – це також пісня про Крим?

- Таня: Це композиція з мого сольного проекту "ТаняТаня", так, вона про Крим. Написана під впливом сучасних подій.

- У вас щось пов'язано з Кримом крім тем для творчості?

- Таня: У всіх пов'язано. Відпочивали там, кожного року їздили в гори. Родичів в Криму в нас немає, але наш колектив - то Україна в мініатюрі. Я зі Львову, Руся - з Кривого Рогу, Анєчка - з Прилук, Соля, Ніна і Наталка – киянки, Біда - з Запорізької області. Наша менеджер Іра - з Євпаторії. В нас багато друзів з Криму. Для нас очевидно, що Крим - це земля татар, але це й частина України і вона є пуповиною, ніби дитина з матір'ю, пов'язана з материковою країною. (У Наталі Галаневич починають блищати очі - ред.). Поміж нею та Росією – тільки море, це неприродно.

- Гурт Dakh Daughters часто включають до рейтингів колективів, що більш популярні за кордоном, ніж на батьківщині. Чи це відповідає дійсності?

- Ганна: Є таке. Наприклад, я не раз бачу музичні збірні тусовки, де є всі нові виконавці, які з'явилися в один час із нами, крім нас. Але ми не в претензії. Можливо так складається через те, що організатори вважають нас не музичним колективом, а театром.

Ганна Нікітіна

- Dakh Daughters називають і театр, і кабаре, і фрік-театр і фрік-кабаре, і "о Господи, що це?!" А як правильно?

- Фрік-кабаре Dakh Daughters Band.

- А що таке фрік в вашому розумінні?

- Таня: Фрік це герой нового часу, який не боїться бути не таким як всі, не боїться бути смішним. Наталка наша каже, що для неї "фрік" римується з "free". А кабаре це авангардний різновид театру.

- Ваші батьки, бабусі, дідусі розуміють вашу творчість?

- Так! Наші всі у захваті. І діти також.

- А діти не питають: мама, чому ти собі робиш біле обличчя?

- (сміються) Вже ні.

- Яке смислове навантаження ви вкладаєте в мімський грим?

- Наталка Г: Це швидше розвантаження. Перезавантаження

- Руслана: Декорації.

- Таня: Це об'єднуючий елемент - подивіться, які ми всі різні-неповторні. Це гіперпосилання до витоків культури: театр кабукі, макіяж гейші, і клоунада, і кабаре. Це потужний театральний інструмент.

- Можна сказати, що ви так вільніше почуваєтеся?

- Можливо, так. З театральними елементами можна поводитися, як заманеться. Влад Троїцький придумав для нас цей грим та перші сценічні образи – короткі білі суконьки.

- Ви під час гастролей Францією зіграли концерт в тюрмі. Розкажіть про враження: і від концерту, і від тюрми і від такої публіки.

- Це вау!!

- Руслана: Прекрасна у французів система соціального захисту, їх постійно залучають до соціальних проектів, і театрів, і музики. Вони не виходячи з тюрми, можуть відчувати повітря свободи. І нам ще сказали, що на наш концерт записалася найбільша кількість людей – 24, був повний зал. Це був тренажерний зал і ми в ньому грали півгодини, дуже близько до них

- Там були вбивці, крадії?

- Нам не казали. Може, це були якісь слухняні вбивці.

- Вони також ковбасилися?

- Руслана: Ні, вони чемно стояли, але коли ми зустрічалися з ним очима, багато хто посміхався. Після виступу у нас був діалог. Ми почали говорити про свободу, про те, що людина вільна, потім зрозуміли, що говоримо в тюрмі про свободу, і ми це так вивели, що свобода – в середині, думати і мріяти ти все одно можеш.

- Наталка Г: Ми дивилися на них, вони на нас, і ми були такими ж глядачами як вони. Організовували це треті люди, тож ми опинилися в таких саме обставинах, як і наші слухачі, ми до останнього не знали, що відбуватиметься. Ми жінки, вони – чоловіки, це ще один пласт. Стільки сенсів – як все згадаю, й досі трусить. Шалений досвід, ні з чим не порівнюваний.

- Соломія: І в кінці вони стояли в черзі, щоб обійняти і поцілувати нас. Ми не розуміли, чи це нормально, чи можна торкатись їх, але це був такий акт любові, рівняння!

- Руслана: А ще мене вразило, що в тюрмі нас зустріли усміхнені співробітники. Відчиняються двері, ми потрапляємо у двір, де гуляють в'язні. Тобто, ніякого секретику, вони дуже відкриті. У дворі – арабський репчик і звідусіль: "Вау! Йухху! У-у-у!". Ти немов в кіно, ти в гримі, ти розумієш сюрреалістичність цієї миті...

- А в нашій тюрмі погодилися би виступити?

- Якщо була б така соціальна програма, чому ні.

Наталя Зозуль (Zo)

- Ви в березні 2014 року виступали в Москві, а в квітні - в Пітері. Як вас там тоді приймали, як сприймали українську мову? Чи зараз до Росії їздите?

- Наталка Г: Зараз не їздимо. Тоді ми назвали цей проект "Мирна граната" і ми думали… Ну, як думали, ми змінювали на краще людей, які приходили до нас. Вже був Майдан, був переддень анексії, але росіяни приходили до нас на концерти з українськими прапорами, дякували "за те, що відчули себе вільними людьми". І ми розуміємо, що інакомислячим там дуже важко. Але зараз їхати до Росії – не на часі. Можемо запросити їх до нас.

- А правда, що вам в Одесі на концерті якісь мужик на сцену грошей накидав?

- Так (сміються). Він був такий щасливий, що щиро кидав ці купюри - все що міг віддати… Ми їх потім зібрали і передали солдатам нашим в АТО.

- Грамота у вас на сторінці у "Фейсбуці" від "Азова", то за це?

- Руслана: Ні, це "За розбудову державності"

- Соломія: За те, що вони йдуть з нашими піснями в бій. Головний їхній танкіст обожнює нас, солдати теж. Та й не тільки в "Азові". Ми у свій час писали листи різним бійцям, залишали свої контакти, вони нам писали у відповідь. З кимось досі листуємося. Інколи концерти проводимо у підтримку, збираємо кошти.

- Як сприймають "Рози/Донбас" на Донбасі?

- Ми ще ніколи не були там. До початку АТО не встигли, а зараз є питання безпеки – ми збираємо багато людей в одному місці, ми за них відповідальні, а як щось станеться? Але скоро плануємо поїхати з концертами в Бердянськ і Маріуполь, тож будемо потроху до Донбасу підбиратися.

- За кордоном у вас постійно питають про Росію і ставлення до Путіна. Україна є незалежною 24 роки, як вважаєте, чому нас досі асоціюють з іншою державою?

- Zo: Це питання історії і пропаганди. Радянський союз писав свою історію про нас, яку він роздавав всьому світові. Є дуже розумні люди в Європі, та й вони досі думають, що Україна це - Росія, тому що так їх вчили. Вони думають, що Україна це частина Росії яка повстала. І вони дуже багато поганого читали про Україну, наприклад про Петлюру, завдяки пропаганді з Москви.

- Тому ми кожного разу під час концерту розповідаємо про Україну. Маємо й просвітницьку місію, не тільки розважальну.