Професор Лущак про точку неповернення для української науки і стокгольмський синдром нації

Професор Володимир Лущак працював у Канаді, Німеччині, Бразилії, Швеції, Фінляндії, Великій Британії, але повернувся в Україну, аби розвивати у нас науку світового рівня

Ольга Черниш
Перша заступниця головного редактора
Професор Лущак про точку неповернення дл…

Минулої весни завідувач кафедри біохімії та біотехнології Прикарпатського національного університету ім. Стефаника, доктор біологічних наук, професор Володимир Лущак став переможцем премії Scorpus Awards у номінації "Найкращі вчені без обмеження у віці", а у грудні 2016 отримав нагороду "Вчений України. За значні успіхи" від агенції Thomson Reuters і МОН.

Очолювана ж ним кафедра – одна з найбільш передових в Україні. Частина дисциплін тут викладається англійською, а студенти, аспіранти та лаборанти проходять стажування, сумісні дослідження та працюють над спільними програмами в найкращих університетах Західної Європи.

Володимир каже, що ледь не в кожного представника кафедри є запрошення за кордон, але вчені залишаються тут, хоча робота тримається переважно на ентузіазмі і патріотизмі.

Володимир Лущак розповів Depo.ua про інновації на кафедрі, стан української науки, секрети співпраці з іноземцями і боротьбою вчених з процесами старіння.

- Пане Володимире, з цього року у Прикарпатському університеті вперше відбувся набір абітурієнтів на навчальну програму "біохімія". Чому вирішили відкрити цю програму саме зараз?

- Біохімія - це основа сучасних біомедичних наук, яка працює над вирішенням проблем старіння, розробкою нових ліків. Вже понад 10 років як за потребами у фахівцях це спеціальність номер один у світі, хоча в Україні цього ще не зрозуміли. Ми ж ішли до відкриття програми років п'ятнадцять. Раніше вже була така спроба, але через пертурбації цю спеціалізацію прибрали. А новий закон про вищу освіту дозволив університетам вводити свої освітні програми. Оскільки ця спеціальність дуже потрібна у різних країнах, ми разом з ректоратом вирішили оголосити про набір на програму і вже маємо 12 першокурсників.

Це перший в Україні експеримент, і мої колеги з інших університетів кажуть: "Якщо у вас щось вийде, ми теж відкриємо цю спеціалізацію". Програма побудована на досвіді українських вишів, але в значній мірі базується на практиці найкращих університетів світу. У нас є партнери з Канади, США, Німеччини, Фінляндії, Великої Британії, Польщі, Швеції. Студент отримує фундамент - інтенсивну підготовку з напрямку біохімії. А на його основі інтенсивно працюємо з клітинною біологією, фізіологією клітин, геронтологією. Комплексний підхід забезпечує підготовку фахівців, які потрібні на світовому ринку праці.

- Читала, що фахові дисципліни плануєте викладати англійською…

- Так, англійська – міжнародна мова наукового спілкування. У першому семестрі першого курсу ми даємо базу. З другого семестру йде фахова англійська – ці заняття частково веде колектив нашої кафедри, оскільки всі викладачі працювали за кордоном. На другому курсі починаються спецкурси англійською. А далі плануємо залучати й закордонних партнерів.

ОРІЄНТАЦІЯ НА МІЖНАРОДНИЙ РІВЕНЬ – ЄДИНИЙ ШАНС МАТИ ПЕРСПЕКТИВИ

- На вашій кафедрі читали лекції навіть Нобелівські лауреати (Берт Закман і Ервін Неєр – ред.). Як вдається вмовити науковців приїхати в Україну? Налагодити міжнародні кооперації?

- Вони приїжджають, бо їм це цікаво. Якщо група перспективна, нею зацікавляться науковці з інших країн. Далеко не завжди ми самі пропонуємо співпрацю, інколи шукають нас. Ми не йдемо на міжнародний рівень жебраками. Ми – рівноцінні партнери. І це наша принципова позиція. Але для цього треба бути визнаними фахівцями міжнародного класу на рівні публікацій у рейтингових наукових журналах.

За 20 років роботи накопичилося багато зв'язків. Зараз є спільний грант з інститутом Тюбінгена – ми разом працюємо над проблемами старіння. Наша молодь працювала у найкращих вишах Західної Європи – у Турку, Тампере і Гельсінки у Фінляндії, у Лундському і Стокгольмському університетах у Швеції, в Німеччині, окрім Тюбінгена – в університетах Гамбурга, Фрайбурга… Ми обираємо сильні університети, бо у них сильніші співробітники, кращий імідж. А постійна кооперація дає можливість виділяти перспективні напрямки і туди направляти зусилля.

- Як вийти на міжнародний рівень талановитій людині, в якої ще немає імені?

- Як мінімум, ти повинен бути фахівцем і знати фахову англійську. Бажано працювати і вчитися у Майстра – обирати сильного керівника, який може допомогти. Якщо ти потрапиш до керівника, який має міжнародний імідж, стартувати буде легше. Ще один важливий навичок – писати тези і статті, як українською, так і англійською. Орієнтація на міжнародний рівень - єдиний шлях мати перспективи. Замикання на українському – навіть якщо тебе визнано найкращим науковцем країни, - не працює. Треба бути фахівцем міжнародного класу.

- Публікуватися в міжнародних виданнях нелегко. Чи правда, що у іноземців підвищений рівень скепсису до українців?

- Це питання дуже індивідуальне. Багато хто каже: "Нас там не приймають, треба платити за публікації". Так, зараз існує багато платних видань, але ми друкуємось у безкоштовних. Їх теж дуже багато. Тобто, основне питання у якості праці. Мотивація має бути такою, що ти маєш робити науку високого класу і присвятити життя саме їй. Вона дуже ревнива панянка.

- Кажуть, буває так – виш закінчив, а в лабораторії був разів десять… І тоді теоретик з тебе добрий, а як на практиці, просто не уявляєш.

- У нас студенти з першого курсу мають можливість працювати в лабораторії. Це підвищує мотивацію і зацікавленість. А на рівні магістерських робіт вони підготовлені, щоб працювати у дослідницьких лабораторіях або на виробництві. До речі, я погано уявляю молодого біолога-теоретика, хоча сам і надрукував понад два десятки теоретичних чи оглядових статей, частин колективних книг, редагував три таких видання.

ЧЕРЕЗ 10 РОКІВ ОСЕРЕДКІВ НАУКИ В УКРАЇНІ МОЖЕ НЕ ЗАЛИШИТИСЯ

- Мабуть, до Вас йде багато мотивованих і талановитих студентів?

- Поки що у нас проблема з набором якісних абітурієнтів. З Івано-Франківська їдуть до Києва чи Львова, або ж від'їжджають на Захід. Втрачаємо мізки вже не рівні студентів. Далі - на рівні магістрів, аспірантів, молодих дослідників. Зараз нова хвиля еміграції, і переважна більшість молодих людей не повернеться. Це величезна біда України, тому що так ми втрачаємо майбутнє. Потрібна діюча система підтримки молодих людей – інакше Україна випаде з переліку країн, які мають науковий імідж. Станемо просто ринком для когось, просто територією, а не господарями своєї рідної України. А зараз наука – це дуже потужна виробнича сила. Наприклад, ті ж реактиви ми закуповуємо за кордоном. Через мита і фінансові інтереси імпортерів вони у нас вони коштують більше, ніж на Заході. Парадокс! Маючи менше грошей, ми платимо більше. Це шлях в нікуди.

Всі цивілізовані країни інвестують шалені гроші в науку, та й результати оцінюють об'єктивніше. В Україні можна отримати грант без наукового рівня, пообіцяти щось зробити, а потім про це забути.

- Але грошей в України наразі не надто багато. Чи можна якось оптимізувати розподіл бюджету на науку?

- Спершу треба проаналізувати наукові осередки на відповідність міжнародним стандартам. Виявити ті, які працюють на міжнародному рівні, а не говорять про це. Дуже важливо, щоб цим займалися не бюрократи від науки, а саме науковці. А далі створити можливості роботи саме для них.

Якщо цього не зробити, через років 10 у нас може не бути таких осередків, не буде кому вчити наступні покоління. Зараз цими напрямками керують люди, яким більше 50 років. І вони, відповідно, підуть на пенсію. Багато моїх колег каже, що ми вже проходимо точку неповернення. Критична маса науковців України, особливо добрих, дуже швидко знижується. Немає притоку молодих кадрів. Захистив дисертацію, може працювати, але на 2-3 тис. грн прожити важко. Хочеться мати сім'ю, квартиру, машину. Це означає, що треба виїжджати, бо на Заході всі ці блага для науковців абсолютно реальні.

- Останнім часом чимало скандалів щодо плагіату. Це унікальна ситуація, чи у світі теж таке є?

- В цивілізованому світі, якщо тебе зловили на плагіаті, ти одразу ж випадаєш з обойми. У нас дискутують, скільки можна перекопіювати без посилання. Мені в голову це не вкладається. Є й фальсифікація даних. Одному моєму знайомому сказали за кордоном: "Не будемо з вами співпрацювати, бо ваша наука брехлива". Звісно, це індивідуальний випадок, я таких слів не чув ніколи, хоча й надрукував з півсотні статей у співавторстві з колегам з різних країн. Але ненормальна думка про плагіат серед українських "науковців" існує.

ЯКЩО В ГОЛОВІ ХАОС, НІЧОГО НЕ ВРЯТУЄ

- Ніколи не пробували запустити у виробництво власні розробки?

- Коли я працював у Криму у 1990-х, намагався кілька разів зв'язатися з виробництвом. В одному проекті держава пообіцяла підтримку, але слова не дотрималась. Ми втратили багато часу. Побачили неефективність і повернулися у фундаментальну науку. Зараз понад 90% часу присвячуємо саме фундаментальній науці. Це основне, прикладне буде потім. Бо з фундаментальної науки перейти у прикладну відносно легко, а ось навпаки – дуже складно.

- Що то був за проект?

- З водоростей, які море викидає на сушу при штормах, ми отримували так звані альгінати, які допомагали б боротися з наслідками аварії на ЧАЕС, "витягували" б радіонукліди з організму.

- А зараз, я читала, ви працюєте над ліками від старіння…

- Ліками від старіння це не назвеш, адже природу не перехитрити. Немає єдиного чинника, який призводить до старіння, тому немає і не може бути єдиного засобу, який буде це виправляти. Але наші розробки можуть покращити якість життя людей старшого віку, підвищити адаптаційний потенціал – здатність переносити фізичні і психічні навантаження, покращити засвоєння інформації.

- Мабуть, маєте власні секрети, як довше залишатися молодим…

- Один з секретів – любити свою роботу, працювати з молоддю, ділитися з нею, отримувати задоволення від життя. Тільки не від мільйонів і золотих батонів, а від того, що ти когось чомусь навчив. Критично важливий позитивний настрій, ентузіазм.

Людина повинна жити комфортно – це і фізичне навантаження, і розумова робота, і здорове харчування. Ми в Україні щасливчики – маємо можливість їсти натуральну їжу. Краще налягати на рідну: смородину, груші, сливи, вишні, - те, що виросло у нас на городі. Для старших людей – їсти менше м'яса, замінити його на рибу… Але, якщо в голові хаос, нічого не врятує. Думаю, пізніше, коли з'явиться більше часу, напишу огляд зі здорового старіння.

- Власні розробки на собі тестували?

- Років 10 тому сам випробував той препарат, який підвищує адаптацію організму. Тоді була стресова ситуація, перевтома. З ним працювати стало значно легше, відтоді я можу радити його іншим. А зараз мені нічого такого непотрібно. Мабуть, життя комфортне (посміхається).

МИ НАМАГАЄМОСЯ ГОТУВАТИ НАУКОВУ ЕЛІТУ

- Кілька років ви працювали в Криму. Бачили якісь тривожні тенденції?

- Так, я бачив, до чого йде. Але, на жаль, наші керівники не розуміли, звідки загроза. Там була шалена русифікація, розквітав російський шовінізм. У 1993 році я казав колезі в Канаді: історія повториться, Росія вже багато разів нападала на Україну. Він не вірив. Відповідав: "Зараз світ такого не допустить". Потім, вже після анексії він сказав мені: "Ви мали рацію, а Захід помилився. От ви й накаркали". Але я просто аналізував події. Наукове мислення дозволяє систематизувати, робити прогнози.

Я не політик. Моя робота – вчити студентів і робити науку. Але турбує мене найбільше відсутність державної української еліти – її нищили, русифікували, полонізували. Цих людей змушували емігрувати. Надія на нове покоління. Ми якраз намагаємось готувати наукову еліту. Нас знають у світі і запрошують. Так, практично немає грошей на поїздки, а спілкуватися наживо дуже важливо. Тому ми шукаємо і знаходимо гроші на Заході. Хтось спить на матрацах з долярами, а хтось мусить реально просити їх на Заході, аби перші могли надалі набивати ті самі матраци.

- Яким ви бачите український шлях? Коли в нашій країні стане легше жити?

- Я не надіюся, що ситуація зміниться в одну мить. Наївно думати, що до влади прийде Порошенко чи Ляшко, і зразу все стане добре. Я прихильник традиційного українського шляху – довго і багато працювати. Біда в тому, що наразі батьки виховують дітей з думкою, що трудитися треба якомога менше. Але це шлях до програшу.

А ще, допоки на рівні держави українська мова буде мовою свинопасів і селюків, нічого не вийде. Я абсолютно вільно говорю російською. Тут треба розуміти: мова – не проблема, проблема – політика держави і позиція людей. Я не можу дивитися телеканали, де 80% наповнення російською. Не може людина виступати з трибуни у Верховній Раді на чужій мові. Я в багатьох країнах дивився телебачення. У Польщі говорять польською, у Німеччині – німецькою, у Фінляндії – фінською, у Швеції – шведською... А коли тут до мене звертаються з трибуни парламенту російською, це недолугість. І це питання я вважаю одним з головних.

- Частина українців досі бідкається, мовляв, російську намагаються витіснити…

- Це називається "мовний стокгольмський синдром". Коли тебе взяли в заручники, б'ють, тримають ножа біля горлянки. А ти співчуваєш своєму кривднику, стаєш на його бік. Адже його оточили сто поліцейських. Так, зараз він нещасний, бо його можуть вбити. Але якби він тебе не захопив, то він не опинився б у такій ситуації.

- Ви і досі спілкуєтеся з російськими вченими. Як налаштована російська наукова еліта?

- Переважна більшість підтримує імперіалістичну політику держави. Важко сказати, чи вони так говорять, бо мусять, чи реально так думають. Але Росія кувала імперію, Росія залишилася імперією…

НАВКОЛО ОЛЬГИ БРОВАРЕЦЬ БУВ СПРАВЖНІЙ ЦИРК, НЕ ВАРТИЙ ВИЇДЕНОГО ЯЙЦЯ

- Ваші діти теж пішли в науку?

- Так, мої діти – син і дві доньки вчилися на нашій кафедрі. Вони знали, що тут можуть добре навчити. Син і старша донька тут і працюють, менша наразі у декретній відпустці – покращує демографічну ситуацію (посміхається). Але я їм професію не нав'язував – вони обрали те, до чого лежала і лежить душа.

Разом з внуками

- Прививали їм любов до науки з дитинства?

- Діти ставали поруч і робили те, що роблю я. У Бразилії ми вирощували метеликів, у Криму – кроликів. Були ще слимаки, нутрії, кури, загалом – купа живності. Вирощували і розмножували різні рослини - овочі, фрукти і ягоди. Росли в цьому всьому.

- Ви працювали у купі розвинутих країн – Канаді, Швеції, Німеччині, Польщі – чому зрештою таки обрали Україну? Це патріотизм, чи думаєте, що тут будете корисним?

- Так, це справді патріотизм. До того ж, людині найкомфортніше саме там, де вона народилася і виросла. Для мене важливо, що я можу поїхати в гості до внуків. Я можу їсти природну їжу, цього в світі ніде немає. З одного боку, за кордоном я міг би зробити набагато більше у науці, тому що в біохімії умови надзвичайно важливі. Але ми ефективні навіть в українських умовах. Ми хочемо заявити про Україну як про державу, яка має науку. У світі про нас багато знають, нас цитують. Якось колеги мені закинули: "Чого ви на Заході друкуєтесь, а в Україні - ні? Ви не патріот". Насправді я патріот. Брав участь у першому і другому Майданах і ще багато чого робив. Мій патріотизм полягає в тому, щоб нести у світі прапор української науки.

- І що, завжди були впевнені, що повернетеся?

- Так, завжди це знав. Але бували ситуації, коли хотілося плюнути на все і виїхати: б'єш стіну чолом, а вона така груба, що ти її ніколи не здолаєш. З цим зустрічаються всі науковці, які щось з себе являють і попрацювали на Заході. Коли молода людина повертається з-за кордону, а в неї така ж зарплата як там, тільки в гривнях. Коли приїжджаєш на Захід ,тебе зразу ж питають: "Скільки треба грошей на дрібні видатки?", або ж кажуть: "На тобі 20 тис. євро, щоб міг докупити "дурнички", які потрібні для початку роботи". У нас я таких грошей і в очі не бачив.

Але молоді важко не тільки через гроші – згадати хоча б весь цей цирк з Олею Броварець. Ця ідіотська історія і виїденого яйця не вартує, та науковці сваряться від бідності, совкового менталітету. Коли хтось висувається, усі кидаються на нього і починають дзявкати. Заклювати молоду людину просто. Знаю своїх молодих колег: одна подібна ситуація і "Все, я їду". Сідаєш, строчиш листа і в лічені години чи дні отримуєш відповідь. Навіть я у свої 60 років маю можливість виїхати назавжди.

- Себто у ситуацію з Ольгою менш успішні науковці з заздрості заклювали більш успішну колегу?

- Так не можна сказати, серед них є вчені з дуже різним рівнем. Треба визнати, що провина журналістів в цій ситуації теж є. Я знаю Олю, знаю її керівника, професора Дмитра Говоруна. У них дуже гарна теоретична робота. Але говорити, що на основі якихось наукових розробок винайдуть ліки від раку – велика неправда, а науковці чутливі до точності формулювань. До створення ліків може пройти сила силенна часу, і взагалі не факт, що до цього дійде.

- Виходить, з фундаментальною наукою взагалі важко на щось розраховувати?

- Ну ось візьмемо лампочку Едісона чи рамку Фарадея. Ніхто ж не міг подумати, що з рамки,яка обертається у магнітному полі може щось вийти. Так само теорія Ейнштейна – ніхто не думав, що її будуть використовувати… Запропонована у 1953 році Уотсоном і Кріком теоретична модель ДНК як подвійної спіралі стала основою сучасної молекулярної біології і широко застосовується у медицині, біотехнології та ін.

95% фундаментальних досліджень може не реалізуватися на практиці. Але якщо реалізується навіть менше 1%, то ми отримаємо електроенергію. Якщо це відбудеться вдруге – ядерні станції, втретє – ліки від якоїсь хвороби. Інвестиції в науку всього в дає 0 прибутку. Але в Україні, на жаль, керівництво цього не розуміє. Через це ми не й користуємось науковими розробками українських вчених. Подивіться на ваші комп'ютер чи телефон, побутову техніку чи обладнання діагностичних лабораторій. Який відсоток з серед цих речей розроблений і виготовлений в Україні?

Саме на підтримку і покращення стану науки і освіти повинна працювати держава, вже сьогодні, , бо завтра буде пізно.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Країна Укропів

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme