Патріотизм, добро і зброя: Що таке "Джура" і чому уряд наказує в неї грати школярам

Цього разу приводом стало положення про військово-патріотичну гру "Сокіл-Джура", яке було опубліковано приблизно місяць тому і досі гуляє соцмережами. Серед коментаторів точаться суперечки щодо доцільності мілітаристичних ігор, добровільно вони проводитимуться чи добровільно-примусово і чи не відіб'є це в молоді зародки патріотизму

Ці питання ми поставили Сергію Неділько, директору Українського державного центру національно-патріотичного виховання, краєзнавства і туризму учнівської молоді. Його центр, зокрема, займається організацією "Джури".

В минулому році у фіналі в "Джуру" грали близько 80 тисяч українських дітей, а за 10 років, що вона проводиться, через цю гру пройшли близько 440 тисяч школярів.

Джура на козацькому сленгу це помічник козака, зброєносець. Гра "Сокіл-Джура" - це всеукраїнська позашкільна гра, метою якої є військово-спортивне і національно-патріотичне виховання української молоді на основі традицій українського козацтва. Якщо дуже стисло: діти беруть участь в інтелектуальних марафонах, займаються спортом, ходять в походи, ставлять табори, вчаться ходити строєм, володіти зброєю, надавати першу медичну допомогу, займатися волонтерством і самостійно приймати рішення. Змагання проводяться в три етапи (в місті, в області і всеукраїнські), а події "Джури" відбуваються протягом усього навчального року.

Явище це для України насправді не нове. Перший наказ Міносвіти про гру "Сокіл-Джура" був виданий ще в 2003 році. Більше п'яти років цей наказ пролежав в глибоких шухлядах, розповідає Сергій Неділько. Перший всеукраїнський збір відбувся в 2009 році, а цього року пройшов ювілейний десятий етап. В цьому ж році уряд затвердив і нове положення про "Джуру", відтепер вона, зокрема, проводитиметься за новими програмами, орієнтованими на старшокласників: "Джура-Оборонець", "Джура-Десантник", "Джура-Прикордонник", "Джура-Гвардієць" та "Джура-Поліцейський". Це не значить, що діти гратимуться у військових і правоохоронців, в програми додали зустрічі з ними, щоб діти могли дізнатися щось нове, а військові і правоохоронці розповісти про те, що вважають за важливе

Фінансування іде з місцевих бюджетів через Програму національно-патріотичного виховання, і з держбюджету під час фінального всеукраїнського етапу. На всеукраїнський етап у минулому році витратили близько 300 тисяч гривень і левову частку з них склали витрати на харчування під час двотижденного табору.

- Коли в соцмережах з'явилася новина, що уряд затвердив нове положення про "Джуру", були негативні відгуки, мовляв, відродили радянську "Зарницю". І не тільки в плані, що це військово-патріотична гра, а й в тому, що долучати до неї будуть добровільно-примусово. Про це хвлювалися батьки, бо по школах же розіслано розпорядження організувати. Розкажіть будь ласка, чому "Джура" – не "Зарниця" і чи може школа відмовитися від участі?

- "Зарниця" - це конкретні заходи з військовим ухилом. Легенда була пов'язана з героїкою Другої світової війни і проводилася підготовка дітей до вміння воювати: військовий вишкіл, санітарно-медична підготовка, орієнтування на місцевості. До "Джури" ми підходимо набагато комплексніше і в нас основне завдання – не взути всіх в берці, вишикувати рядами з автоматами і навчити стріляти, а згуртувати і виховати.

Основними гаслами "Джури" є "Мудрість, шляхетність і відвага", це складові, на які нанизуються всі наші процеси. Серед десяти змагальних елементів, крім фізично-спортивних та мілітарно-прикладних, є, наприклад, "Ватра" - це мистецький конкурс, "Відун", під час якого ми проводимо інтелектуальні вікторини. Окремо є такий конкурсний елемент як "Добре діло" - діти протягом всього року втілюють обраний ними проект, наприклад, садять дерева і доглядають за ними. Це робиться для того, щоб вони зрозуміли - неможна зробити якусь добру справу одноразово, спеціально за тиждень до районних змагань.

Формат джури ми запозичуємо в пластунів: треба зацікавити старших дітей, які потім самі долучать інших, будуть їм допомагати, вчити і виховувати. Цього принципу самоврядної структури в "Зарниці" теж не було. Наше головне завдання, і для цього й існує "Джура" - створити здорові системи всередині школи, де старші діти передають осягнуту систему цінностей молодшим. В класах створюється рій, в школі – курінь, в який входять кілька роїв старшокласників і середнячків, в них є своя рада, вони самі планують заходи, діти гуртуються, вчаться приймати рішення і нести відповідальність за них.

В "Джурі" на фінальних етапах вони приїжджають роями на таборування, і вже відбувається ціла легенда, завдяки козацьким організаціям. Тут вам і отаман, і хорунжий, бунчужний, осавульська служба, охорона периметру, охорона табору, приготування їжі, побут, віче, ватра – тобто повне занурення в таборове козацьке життя.

- А чому саме козацька тема? Діти не кажуть, що це вже дещо застаріле, чи не краще було б робити роти, девізії, батальони?

- Україна зшита з різних клаптиків і досі неоднозначно ставиться до своєї історії. Ідея запорізького козацтва – найбільш об'єднавча для всіх регіонів України. Ми не вигадували рій, чоту, курінь – це, по-перше, українська традиція. По-друге, якщо брати, наприклад, статут Української армії, зараз вже офіційно є вітання "Слава Україні". В форматі звучання команд новий статут вже на 90% готовий, і в ньому буде те, чому ми 10 років вже навчаємо дітей.

Історією також поглиблено займаємося. Під час таборування проводиться "Відун" і там не тільки вікторини на перевірку шкільних знань. Ми окремо даємо інформацію і проводимо конкурс, щоб діти могли її використати, наприклад, минулого року проводили квест по Переяславу, треба було знайти історичні місця, про які до цього була розповідь.

- Щодо добровільно-примусової участі в "Джурі". Враховуючи, що все це організовуються відповідно до наказів, чи може школа відмовитися, якщо діти не хочуть брати участь?

- Гра "Сокіл-Джура" є добровільною для дітей. Ніхто не має права їх призначити козаками, це суперечить самій суті гри. Треба показати і зацікавити, і це вже залежить від вчителя. Вони дійсно часто на початку опираються, вчителі і взагалі дуже авторитарні, утримувати 20-30 дітей в постійній увазі – це треба мати окремі вольові якості. У зв'язку з цим, виходить таке професійне викривлення, що у вчителя дві точки зору – його і неправильна. І коли хтось інший зі сторони пропонує їм працювати по інакшому, це в них викликає обурення.

Але в нас багато прикладів, коли наші опоненти зі складу вчительської когорти казали "чого ви нам мізки морочите, в нас і так купа всього іншого", а потім, тільки раз зігравши, розуміли, яка це шикарна можливість згуртувати дітей. А коли ти створюєш дійсно нормальний згуртований колектив, то навіть учбовий процес іде краще.

- Тобто не для дітей, а для вчителів це добровільно-примусово?

- На те і наказ, що його треба виконати. Вчителі зобов'язані принаймні запропонувати дітям.

- І якщо діти все одно не захотіли, вчителю за це нічого не буде, і директору школи за це нічого не буде?

- От як правило, коли ви чуєте, що, мовляв, вся наша школа не хоче, це означає, що вчителі навіть не розповідали дітям.

- В чому полягає Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді?

- Концепція полягає в тому, що дитина має бути саморозвиненим, бажано з лідерськими якостями, самодостатнім громадянином-патріотом. Оце той еталон, до якого має прагнути система освіти

- Як виховати з дитини патріота? Особливо якщо вчитель ним не є, і проводить патріотичне виховання виключно костюмами козака та україночки і шаблонними текстами?

- Від вчителів направду багато чого залежить, дитина з ними спілкується часто більше, ніж вдома із батьками. І от якраз своїм власним прикладом вчителі можуть багато чого дитині дати. Звісно, якщо самі усвідомлюють. В Україні близько 450 тисяч педагогів і часто їх самих треба перевиховувати, на жаль… Прояв патріотизму для декого, і це стосується не тільки вчителів, це вдягти віночок або вишиванку раз на рік.

- Що робити з такими вчителями?

- Звичайно, що ми працюємо, розмовляємо. Багато хто прислуховується. Буває, приходять пластуни, проводять семінар і вчителі, які перед тим доказували, що їм нічого такого не треба, сидять з круглими очима, мовляв, овва, виявляється і так з дітьми можна.

- В прифронтових районах теж проводиться "Джура"? Чи є там якісь відмінності в сценаріях, враховуючи, що ці діти бачили реальну війну і їхнє оточення може мати проросійські переконання?

- Приїжджайте в гості на обласний етап "Джури" на Донеччину і ви побачите, наскільки ці діти затяті патріоти. Їх не треба переконувати, вони вже все зрозуміли самі. І ви би бачили ті ватри, де діти розігрують сцени з подій війни. В дорослих сльози течуть

- А взагалі, щось змінилося в сценаріях гри з початком АТО? Актуалізували їх якимось чином?

- В нас один з десяти змагальних елементів – Теренова гра. Є різні сценарії: звільнити окрему територію, захистити свій прапор, тощо. Останні роки пробуємо проводити цю гру з використанням лазертагу.

- Багато розмов навколо "Джури" точиться про те, чи слід дітям вчитися поводитися зі зброєю. Чому на вашу думку це не шкідливо, а корисно?

- Бо це відповідальність. Озброєна людина - відповідальна, вона кілька разів подумає про те, що вона робить і говорить. І це готовність відстоювати свої права і цінності.

Справа не в тому, щоб діти повчилися стріляти. Ми вивчаємо елементи безпечного поводження зі зброєю, бо дуже багато прикладів, коли діти по факту мають доступ до батьківської зброї, але не навчені з дитинства з нею поводитись. Від цього – нещасні випадки.

Взагалі, в нас точаться періодично дискусії, наскільки правильно називати "Джуру" військово-патріотичною, тому що правильніше було би говорити "Національно-патріотична, ми не робимо акцент виключно на військовому аспекті. Цей елемент дітям подобається, але він не найголовніший.

Фото: Олександр Хоменко / depo.ua, Всеукраїнська військово-патріотична Гра "ДЖУРА" / Facebook