Фізик-ядерник з України про пошуки заряду нейтрона у Швейцарії і шалену рок-кар'єру

Український фізик-ядерник Віра Бондар працює над унікальним проектом з пошуку заряду нейтрону у різних країнах, розраджує колег-науковців грою на скрипці і привозить у Київ вчених світового рівня 

Ольга Черниш
Перша заступниця головного редактора
Фізик-ядерник з України про пошуки заряд…

У портфоліо Віри – ряд музичних проектів і нагород, в тому числі, міжнародних конкурсів. Її музичний досвід широченний – від участі в рок-гуртах "Самі свої" і "Сад", до дуетів з легендарним гітаристом Енвером Ізмайловим.

Науковець стверджує, що музика допомагає їй працювати над дослідженнями, а колеги-фізики "тануть" від перших звуків скрипки.

Вже другий рік Бондар працює над унікальним проектом з пошуку електричного дипольного моменту нейтрона, який може змінити уявлення про будову світу.

Вчена розповіла Depo.ua про секрети успіху в науці, ставлення іноземців до українців, музичні експерименти і доленосну зустріч, яка сталася завдяки скрипці.

ПРО ЯДЕРНУ ФІЗИКУ

Кафедра ядерної фізики – абсолютно недівоча. Але у нас в родині фізична династія, мій дідусь – також ядерний фізик. Він з дитинства прищеплював мені любов до цієї науки. "Ти подивися, яка краса: ось ядро, а навколо нього вальсують електрони", - говорив мені натхненно. Це на мене вплинуло, і я вступила на його ж факультет в КНУ ім. Шевченка.

В університеті спершу я була однією з найслабших. Я закінчила гуманітарну гімназію, де фізика була раз на два тижні, а всі поприходили з фізмат-ліцеїв. Але так зосередилася на навчанні, що закінчила з одними п'ятірками, хоча спершу думала, що і трійка буде за щастя.

ПРО СКРИПКУ

В чотири роки мене мама відвела на скрипку, я вчилася грати п'ятнадцять років. Думала зробити музику своєю спеціальністю, але потім зрозуміла: якщо стану музикантом, фізиком мені вже не бути. А от навпаки якраз можна. Я розумію музику під іншим ракурсом – знаю її фізичну основу, і це розширює можливості. Можу технічно продумати, як видобути новий звук, поекспериментувати.

Скрипка в науковому середовищі тільки допомагає. Буває, працюєш в лабораторії за кордоном, вже втомився, зашкаруб. Дістанєш скрипку прямо на робочому місці - видаєш перший звук, а люди навколо буквально "тануть". Якусь струну воно задіває, особливо у фізиків. Музика і фізика справді дуже пов'язані.

ПРО РОК-КАР'ЄРУ І ОДРУЖЕННЯ

В музичній школі були класичні концерти, тож до сцени я звикла з самого дитинства. Потім співала в хорі, їздила на гастролі в Іспанію. Вже в університеті гайнула в табір – там зустріла дівчинку, яка мала стосунок до гурту "Тінь сонця". Вона сказала: "Я хочу зробити сольний номер, підіграй мені на скрипці". Я погодилась, а під час виступу мене побачив вокаліст гурту "Самі свої", запросив до них. Так розпочалася моя шалена рок-кар'єра. Спершу багато чого шокувало: я була дуже правильною дівчинкою, а тут геть інший світ...

Участь у проекті виявилася доленосною. У нашого фронтмена Олега Сухарєва був найкращий друг у Севастополі. Він побачив мої фотографії з концерту. Такі емоційні знімки, я позую з електроскрипкою. Побачив і сказав: "Все, я їду одружуватися". Так і сталося: він приїхав і одружився. Зараз Олег – хрещений нашого сина. І хоча після "Самі свої" у мене були інші музичні проекти, саме в цьому гурті відбулося моє становлення.

ПРО ДУЕТИ З ІЗМАЙЛОВИМ

Мені дуже хотілося зробити дует з відомим гітаристом Енвером Ізмайловим. І от я підійшла до нього після концерту, кажу: "Знаєте, я дуже хочу з вами грати". Музиканти відпочивали, вже були веселі, і мої слова ніхто серйозно не сприйняв. Енвер дав мені візитівку і каже: "Хочете, потім подзвоніть". Я подзвонила, і він запропонував приїхати. Спершу імпровізувати виходило погано, адже джаз – не мій стиль. Та у нього були власні кримськотатарські твори, і ми вирішили спробувати. Я тренувалася вдома, щось почало виходити, він був вражений швидким прогресом. Ми разом дали кілька концертів. Він часто телефонує і зараз, підбадьорює: "Я не так впевнений у собі, як в тобі".

ПРО КОНКУРС ТРИВАЛІСТЮ В РІК

Я розробила стратегію свого життя. Склала список, що мені обов'язково треба зробити. Наприклад, зрозуміла: щоб мозок не закисав у фізиці, треба кожні три роки вчити нову мову. Наразі вільно говорю і склала іспити на сертифікати з англійської, німецької, італійської, почала вчити французьку.

Закінчила університет, пішла в аспірантуру. Там активно подавалася на гранти від МАГАТЕ, Європейської комісії, пройшла більше 10 шкіл за кордоном. Захистившись, пішла викладати в КПІ. Потім у нас народилася дитина. Я вирішила використати час у декреті. Дуже хотілося здобути серйозний досвід роботи за кордоном, бо для науковця це дуже важливо. Та й вивчені мови вже треба було використовувати. Подала документи на престижну стипендію Postdoctoral Fellow для новоспечених кандидатів. Переможець брав участь у першому в світі проекті з пошуку електричного дипольного моменту нейтрона. Про проект дізналася, познайомившись за кордоном з людиною, яка працює в цьому експерименті. Тоді він звозив мене туди на екскурсію.

Конкурс тривав цілий рік – треба було надсилати інтерв'ю, детально розповідати плани роботи. Вони добирали одну людину з технічних наук, тож коли нарешті прийшов позитивний результат, спершу просто не повірила. Ми з родиною зібралися і на цілий рік поїхали у Швейцарію, в інститут Пауля Шеррера.

ПРО ЗАРЯД НЕЙТРОНА

Є стандартна модель побудови нашого всесвіту, і великі колайдери мають довести, що вона вірна. У цій моделі вважається, що, наприклад, у однієї з елементарних частинок – нейтрона – немає заряду. Але в самій моделі багато відкритих питань. Тому з'являються альтернативні теорії.

Ми вважаємо, що хоча нейтрон загалом є нейтральним, всередині нього є розподіл заряду, який і шукаємо у вигляді електричного дипольного моменту. Відкриття такої властивості нейтрона пролило б світло на таємницю темної матерії, в також відкрило б горизонти розвитку нових теорій на противагу загальноприйнятій.

Систему для пошуку і вимірювання цих зарядів будували 20 років. У світі таких експериментів п'ять, і це єдиний, який зараз успішно функціонує. На прискорювачі протони розганяють до шалено великих швидкостей. Потім спрямовують їх на мішень – з ядер утворюється нейтрон. Але у нейтронів коротке життя, тому їх треба якось зберегти. Вчені спеціально сповільнюють нейрони, на них починає діяти гравітація, і втекти вони вже не можуть. Їх зберігають у спеціальних пляшках, де діють на них електричними і магнітними полями. Поки що заряд не знайшли, але робота триває.

Цікаво, що на лекціях з ядерної фізики ультрахолодним нейтронам (так називаються спеціально сповільнені частинки – ред.) не було присвячено цьому жодного речення. А на держіспиті – одне з 200 питань, які потрібно було опрацювати самому. І от, власне, саме мені воно і випало. Хто б міг подумати, що через п'ять років я потраплю в єдину в світі групу з ультрахолодних нейтронів.

ПРО РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

Фізик має бути всебічно розвиненою людиною – це і особисті контакти, і вміння вчитися. Багато горизонтів відкривають мови. Англійська сьогодні – вже не досягнення. В більшості грантів знання двох іноземних мов - одна з умов проходження на наступний етап конкурсу. Російська не рахується.

Коли я виграла перший грант, а це був Амстердам, я дуже боялася. Я вперше побачила закордонний науковий світ. Але призвичаїлась, почала знайомитися з людьми. І в принципі, кожен мій наступний грант був пов'язаний з попереднім. Спілкуєшся з людиною, а вона говорить: ось, є цікавий проект. Потім можна звертатися особисто, казати, що хочеш взяти участь. Особисті контакти мають величезне значення. 80% можливостей відкривається саме завдяки ним.

Колись говорила студентам: перше, що ви маєте зробити для подальшої кар'єри – це вища освіта, англійська, водійські права. Поки цього немає, ви на мінімальний рівень в Європі не потягнете. А далі йшов цілий список. І от, пише мені один хлопець: "А я з вашим списком уже закінчив". Він виграв стипендію в Барселоні, і зараз там у нього магістерська програма з ядерної фізики. І хоча таких одиниці, а більшість залишається байдужими, одиниці – це вже круто.

ПРО СТАВЛЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ ДО УКРАЇНИ

Про Україну іноземці не знають абсолютно нічого. Я намагалася весь цей рік розповідати їм про нас. Деякі думали, що це просто частина Росії. Єдине, чим ми відомі, це Чорнобиль. І друге, вони знають Кличка. Траплялися й такі, що боялися їхати до нас – думали, що тут людей на вулицях вбивають.

Але я вважаю своїм досягненням, що після повернення спромоглася організувати поїздку частини групи сюди. Ми подивилися Київ, сходили в музей голодомору. Насправді, у нас круте місто, нічим не гірше ніж інші. Ну можливо, десь брудніше. Але Берлін теж дуже брудний.

Іноземці були вражені нашими людьми – свободою думки, активністю, небайдужістю. Вони там надто звикли до стабільності і комфорту, стали прагматичними і матеріальними.

Ми не такі погані, як нам здається. Наша молодь більш талановита і творча. Їй треба лише розкритися.

ПРО ТИТУЛОВАНИХ ЗАКОРДОННИХ ЛЕКТОРІВ

До цього я також привозила в Київ іноземців – запрошувала на екскурсії і семінари. Серед них були дуже поважні науковці – ми робили лекції, цілу школу.

Серед гостей були керівник східних ядерно-енергетичних проектів компанії Tecnatom Антоніо Беджестерос, керівник геліо-центру NASA Ян Мерк, керівник відділу енергії науково-дослідного центру Єврокомісії Луїджі Дебарберіс. Ці люди приїжджали безкоштовно. Секрет в тому, що ти маєш зацікавити, розповісти, як тут класно, які привітні люди. Звісно, самому бути дуже привітним… І знаєте, вони не пошкодували. Гроші невеликі, а досвід дуже цікавий, екзотичний. Самі б вони сюди не приїхали.

ПРО СВІЙ ШЛЯХ

Через три тижні їдемо в Бельгію на два роки. Це той самий проект, але я беру в ньому участь вже від іншого інституту. Працюватиму під Брюсселем, у Льовені – тут знаходиться Католицький університет, другий найстаріший університет в Європі після Болоні.

Наразі мені 30 років, і свій шлях до 40 я бачу у таких поїздках. В Європі дуже не вітається, коли людина затримується на одному проекті більше п'яти років. Вона повинна багато подорожувати, отримати багато досвіду перед тим, як здобути постійну позицію, що дуже складно. Але я знаю точно, що не зможу постійно там бути, бо рідна земля тягне. Красиві рівні дороги не роблять набагато щасливішою.

ПРО ЧОЛОВІКА, ЯКИЙ ПРАЦЮЄ З ПАЛІНДРОМАМИ

Мій чоловік у нас вдома "мама", він сидить в сином. В Україні він працював з програмним забезпеченням. А ще він паліндроміст – займається словами, виразами, які однаково читаються задом наперед. Пише цілі пісні-паліндроми, складає словники ідеальних квадратів. Це квадрати зі слів по три-п'ять букв, в яких ти можеш читати у будь-якому напрямку, і виходитимуть існуючі слова. Це унікальна робота, могла б претендувати на докторську з філології.

Він написав програму, яка створює словник ідеальних квадратів 14-ма мовами. Сам мов не знає, але програма бере квадрати, перевіряє, чи існує слово. При знайомстві з іноземцями даруємо словник їхньою мовою.

Знайти роботу за кордоном – це в середньому рік. До того ж, вся його зарплата пішла б на оплату садочка для сина, які на Заході дуже дорогі.

Мені дуже пощастило з чоловіком. Саме завдяки ньому я маю можливість займатися наукою. Все, чого ми досягаємо - завдяки командній роботі. І я його дуже ціную.

ПРО РІВЕНЬ УКРАЇНСЬКИХ НАУКОВЦІВ

Щоб зробити серйозне дослідження, українському вченому треба їхати за кордон. В Україні сильна теоретична школа, але матеріальної бази в ядерній фізиці немає. Якщо відкриваються можливості, то лише завдяки грантам.

На Заході знають, що у науковців з України дуже високий рівень. Наші вчені за кордоном викладаються більше, ніж місцеві. Працюють з семи ранку до дев'яти вечора. Це трудяги, які мають великий потенціал. На експериментальних об'єктах швидко вчаться, генерують нові ідеї. Тож там є уявлення про те, що у нас дуже сильна наукова школа.

Наша проблема – в тому, що ми не вміємо думати стратегічно. Нам треба їсти, це ясно. Але треба думати і про те, що буде через 10 років. Наука нерозривно пов'язана з рівнем життя звичайної людини. У Швейцарії одна з причин такого високого рівня життя тому, що там платять офіційний податок на науку. І люди на це погоджуються. Раз на рік науковці роблять звіт: тоді всі ці величезні машини-прискорювачі зупиняються і їх відкривають для відвідувачів. Там проводять неймовірні цікаві екскурсії. Ходять дивитися навіть діти з дитсадків...

Зараз у нас важка ситуація, але треба розуміти: усе починається з нас. Не треба нити, треба крутитися, самовдосконалюватися. Великі справи складаються з дрібних завдань.

ПРО КИЇВ І МИСТЕЦТВО

Я дуже сумую за Києвом – це неймовірно тепле, святе місце. Тут є якесь джерело сили. Тож ці п'ять місяців у Києві були неймовірними. Ми зробили багато цікавого – відкрили унікального художника-енкауста Євгена Сухарєва (енкаустика – техніка малювання воском – ред.)

Євген - батько Олега Сухарєва, фронтмена "Самі свої" і нашого кума. Чоловік поїхав до них у гості, побачив ці незвичайні картини і надихнувся. Три місяці ми пробивали тут зали, і нас взяв Музей книги і друкарства. Вийшло неймовірне диво. Для мене – віддушина від ядерних справ. Думаю, навіть під час війни треба боротися на всіх фронтах – на культурному теж. Своє унікальне ми маємо підтримувати і показувати світу. В цьому наша цінність.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Країна Укропів

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme