Дослідниця космосу Ковальчук-Скороход. Про планетарій зі сміттєвих пакетів та провісники землетрусів

В дитинстві Тетяна вивчала зірки по атласу, а вночі разом з мамою шукала сузір'я на небі. Потім вступила у Клуб юних моряків, де підлітки вчилися орієнтуватися по зірках. Втім, про кар'єру астронома тоді не думала.

"Мріяла бути морячкою, грати у гандбол, була у молодіжній збірній України. Але тренер сказав: "Або ходиш в церкву, або граєш в основному складі". І я відповіла: "Буду ходити у церкву". Однокласники через це зі мною перестали розмовляти, і треба було міняти школу. Вийшло так, що у гімназії Драгоманова якраз був недобір. Мене прийняли, хоча я буда спортсменкою і ні в чому не шарила. Довелося старанно корпіти над підручниками. А потім вступила в університет Драгоманова, влаштувалася у НАН, а мій нинішній науковий керівник Георгій Лізунов побачив в мені певну іскру і взяв в аспірантуру. Зараз я дуже багато читаю, а він мені дуже багато пояснює", - розповідає вчена.

Тетяна досліджує іоносферу, проводить лекції і майстер-класи у власноруч створеному планетарії із сміттєвих пакетів, а також веде сайт, присвячений космічним дослідженням.

Все це не приносить багато грошей, тому у вільний час пані Ковальчук-Скороход дає в ресторані лекції з рукоділля – вчить і створювати фігурки з гіпсу, і з ниток прикраси плести.

При цьому Тетяна своїм шляхом більш ніж задоволена.

"Я в захваті від свого життя", - стверджує науковиця.

Вчена розповіла Depo.ua про можливе відкриття світового рівня, гостей свого планетарію і проблеми космічної галузі.

ДІЗНАЄМОСЯ, ЗВІДКИ ПОЧИНАЄТСЬЯ ЗЕМЛЕТРУС

- Тетяно, наразі ви вивчаєте іоносферу (верхній шар атмосфери – ред.). Що саме є об'єктом вашої уваги? Дані надходять з українського супутника?

- Ні, я беру відкриті дані на NASA, а вивчаю здебільшого незаряджений газ. Динаміка його коливань може показати багато цікавого. Ми з шефом розробили нову методику роботи з експериментальними даними, я зараз дописую дисертацію на цю тему – залишилися лічені дні. Реалізуємо її на практиці – нова методика більш точна, тож з її допомогою перепрацьовуємо всі дані.

За допомогою таких досліджень ми сподіваємося, наприклад, визначити локалізовані збурення газів як провісники землетрусів. Навчитися визначати, звідки починається стихійне лихо, і куди йде. Якщо вийде, це буде доволі революційним результатом для світової науки. І це буде додатковою причиною для України запустити у цей шар власний супутник.

- Чула, ми і зараз збираємояся супутник запускати...

- Так, і створення нового супутника координує саме наша лабораторія. Проект називається "Іоносат-Мікро", а сам супутник – "Мікросат". Літати він буде на трохи більших висотах, ніж я досліджую зараз. А в ідеалі їх планують запустити три, аби бачити повну картину.

- Над ним працюють вже давно?

- У 2011-му запустили пробний проект – супутник "Січ-2" з науковим обладнанням "Потенціал". Тоді ж почали прописувати концепцію, прораховувати. Але постійного фінансування немає. Позаминулого року нам пообіцяли гроші і ми найняли програмістів. Вони довго працювали в борг, але в грудні гроші все ж дали.

Хлопці взялися робити шикарний проект PROMIS за невеликі гроші. Це база даних, в якій будуть всі параметри іоносфери з українських супутників за всі роки. Вони робили її гнучкою, щоб могли приєднуватися закордонні науковці. Дуже перспективна штука, яку варто було б випробувати до старту супутника. Базу майже доробили, але у 2017-му на проект грошей не дали зовсім, і програмісти звільнилися. Наскільки я знаю, керівник групи зараз вже у Будапешті.

- Бачила, в Інтернеті роком запуску супутника значиться 2018-й. Ви встигнете?

- Вже готовий макет супутника, наукові прилади прибули до Львова, там збирається корисне "начиння". Тепер все це треба зібрати на КБ "Південне", але їм теж, наскільки я знаю, грошей не платили. Тож зараз запуск перенесли на 2020-й…

МІСЦЕ, ДЕ ЗАГАДУЮТЬ БАЖАННЯ

- Про Ваш планетарій зі сміттєвих пакетів написали навіть у США. Як він працює?

- Це купол з непрозорої плівки, в якому є дірочки. Вони зображають зірки, коли крізь них всередину проникає світло. Залазиш всередину і вивчаєш зоряне небо. Для яскравіших зірок отвори більші. Приблизно я нанесла 35-40 сузір'їв по п'ять-сім зірок у кожному, поєднала їх невидимими чорнилами, які світяться під дією ультрафіолету.

- Це ваша особиста ідея?

- У NASA був проект – вони зробили подушку і вирушили з нею в парк. Там запрошували діток, давали їм картинки-схеми, а вони по ним самі наносили сузір'я з внутрішнього боку конструкції. Я на це подивилася і просяяла: виявляється, можна без дорогого проектора зробити планетарій. Ну і теж зробила подушку. Але сузір'я нанесла сама, щоб по ним навчати дітей. А потім зробила купол – працювала над ним два тижні, трохи допомагав чоловік.

- А тепер проводите безкоштовні майстер-класи…

- Так, впродовж кількох місяців я раз на тиждень приходжу у бібліотеку до групи дітей і розповідаю їм про орієнтацію в зоряному небі, небесні тіла, супутники, ракети.

Наприклад, є спосіб вивчити близько 10 сузір'їв за одну лекцію. За допомогою лазерної вказівки та УФ-ліхтаря можна побачити, як крапочки на зоряному небі поєднуються у картини-сузір'я. А допомагає грецька міфологія, адже сузір'я часто мають імена героїв міфів та легенд. Називаєш героя і зразу вказуєш на сузір'я. Таким чином можна запам'ятати взаєморозташування кількох сузір'їв всього за 20 хвилин.

В бібліотеці мій курс відвідують учні різного віку, буває навіть 3-4-річна малеча. Ще коли я була з планетарієм-подушкою, один хлопчик десь чотирьох років бігав навколо і постійно залазив у шатер. Я ж розповідала про падаючі зірки. "Кажуть, що коли падає зірка, треба загадувати бажання", - кажу. Я показую – вжух, впала. Пояснюю, що це метеорит. Аж бачу, хлопчик схопився за голову і злякався. "Що сталося?" – питаю. "Та, бажання загадати не встиг", - зізнається. "Нічого, - відповідаю, - ти приготувався?". І знову показала фокус із падаючою зіркою. Зрештою лишився задоволеним.

А якось дівчинка 5-6 років підходить і захоплено каже: "О, я можу доторкнутися до зірки". Після цього я й придумала слоган: "Єдине місце, де можна доторкнутися до зірок".

Завдяки лекціям в бібліотеці я маю можливість впорядкувати матеріал, щоб розробити науково-пізнавальну книжку для дітей та вчителів. В цій книзі я планую пояснити, як створити власний планетарій, і як завдяки ньому вивчати астрономію.

ПОЛЬСЬКІ ПРИКОРДОННИКИ ПОСТАВИЛИСЯ ПІДОЗРІЛО

- А ще їздили на Наукові пікніки у Варшаву. Як реагували поляки?

- В Польщі мені аплодували. Від України був цілий намет, і до мене за день прийшло людей 500. Дорослі і діти були в захваті, залазили подивитися. Під куполом вміщається до 20 чоловік. Найстаршими були бабуся з дідусем років за 70.

А ще запам'ятався науковий фестиваль у Житомирі, там теж було дуже багато народу, часто мене запрошують у Львів. Їздила у Слов'янськ, проводила заняття для дітей з інтернату. Була враження їхнім рівнем знань, адже більшість інших дітей взагалі нічого не знають про сузір'я.

- Ви берете гроші за лекції?

- По школах їжджу безкоштовно, але раз проводила лекцію в ресторані – за 500 грн на годину. Кілька разів мене запрошували на дні народження, але на комерційні майстер-класи часу не вистачає.

- Яке місце для лекцій видалося найбільш екзотичним?

- Для мене – Варшава. На кордоні я навіть нарекла планетарій "пакетом для трупів". Польські прикордонники поставилися до нього ну надто підозріло. "Що це?" – питають. Я: "Півкуля, яку надувають". "Що за півкуля?" - "Це такий планетарій" – "Планетарій?!", - захопливо відгукуються. "Але що то за кулер всередині?" – не відстають. "Вентилятор, - кажу, - він надуває ту півкулю". Зрештою, звісно, відпустили.

РАНІШЕ КАЗАЛА: "НІЗАЩО НЕ ПОЇДУ З УКРАЇНИ"

- На власному порталі education-project.space ви зібрали організації, що займаються освітньою та популяризаційною діяльністю в галузі космічних досліджень в Україні. Чому надумали цим зайнятися?

- Одного разу у Дніпрі навідалася у центр для роботи з молоддю, яка цікавиться астрономією. Центр створений для популяризації астрономії, але про нього ніхто не чув. Вони проводили конференцію, але аматори астрономії з інших міст про це не знали. А виявилося, що вони є у різних містах – у Києві, Сумах, Рівному, але самі по собі. Про існування інших груп не здогадуються. І ми зробили сайт, аби люди знали один про одного, про тематичні заходи у космічній сфері.

Поки немає активного зв'язку: деякі присилають інформацію, а деяким доводиться спеціально писати, нагадувати. Сайт зробив чоловік, але багато часу приділяти проекту не може, адже у нього своя робота. Зараз почала вивчати СЕО, аби його розкручувати.

- Як познайомилися з журналістом New York Times Майклом Фрідманом?

- Ми разом їздили у Слов'янськ, і почали спілкуватися вже в потязі. Він поїхав з нами, побачив мій планетарій і буквально закохався у нього. Ми з ним їздили у головну обсерваторію, житомирський музей космонавтики… Але стаття для мене виявилася сюрпризом. Він щось говорив про новорічний подарунок, 1 січня попросив почекати один день, і вже 2-го вона вийшла у New York Times.

- Самі не думали продовжити кар'єру за кордоном? Мали такі пропозиції?

- Так, вони надходять постійно. Сьогодні надійшли такі листи з Чехії і Великої Британії. Це вигідні пропозиції… Я люблю Україну, але почала втрачати надію. Раніше казала: "Нізащо не поїду. У нас талановиті люди, хочеться з ними щось робити". Але цього року бажання притупилося. Тож допускаю можливість зайнятися закордонним проектом.

Хоча у нас в космічній галузі дуже великий потенціал. І якщо б навести лад, зробити так, аби гроші потрапляли в потрібні руки, за п'ять років Україна могла б потрапити у список світових лідерів космічної галузі. Адже у нас чудовий потенціал, і ця галузь могла б стати для країни одним з основних векторів розвитку.