Чи варто озброювати українських дітей

7 вересня в світі відзначається День відмови від військової іграшки. В 1987 році Всесвітня асоціація допомоги сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування запропонувала заснувати цей день, коли активісти закликають замінити іграшкові пістолети, кулемети, мечі, шаблі, шпаги, ножі, кийки, танки, літаки на спортивні машинки, ляльок і плюшевих ведмедиків.

Чи варто "прилаштовувати" цю ініціативу до сучасної України? Чи не перебільшують шкоду від іграшкової зброї, військової техніки та солдатиків. Та й взагалі, чи є сенс замінювати хлопчику танк і пістолет на м'яку іграшку, якщо йому подобається грати в войнушку. Про це журналісти depo.ua спитали в українських психологів.

"ЗАЛІЗНИМИ МАШИНКАМИ ДІТИ ЛАМАЮТЬ ІНШІ МАШИНКИ"

В Україні чудовий ринок військових іграшок – є такі, що й хлопчики старше тридцяти ними із задоволенням би гралися. Моделі танків, БТРів, ЗІЛів та "Уралів" з чудовою деталізацією, конструктори танків, кораблів та літаків, солдатики, що їх треба розфарбовувати власноруч, шаблі, мечі, пістолети і автомати. Деякі з них важко від справжніх відрізнити.

Іграшки недешеві: танк коштує 425 грн, БТР - 355 грн, джип с українською символікою - 235 грн, ЗІЛ - 425 грн. Продавець каже: машинки користуються добрим попитом, але зазвичай – в дорослих, їх купують чи собі в колекцію, чи в подарунок. Після питання, а чому ж не купують такі малим, дивується:

"Знаєте, що діти зазвичай роблять із залізними машинками? Ламають ними інші машинки. Вам цю красу не шкода?" – каже і навіть інстинктивно прикриває "танчика" рукою. Серед малечі, розповідає продавець-консультант, серед військових іграшок популярні автомати, які стріляють кульками, чи водою, інша зброя, великі машини із працюючими елементами.

"Взагалі то, якогось особливого попиту на іграшки "про війну" із початком АТО я не бачу, - розказала depo.ua інша продавчиня. - Є діти, які більш полюбляють зброю, чи машинки, чи конструктори, і від того, що почалася війна, вони не перестануть грати у машинки. Але ігри дійсно можуть стати іншими - врешті, і з конструктором можна грати у АТО. Мій син, наприклад, блокпости будує, а потім бомбить".

ВОЙОВНИЧОЮ ДИТИНУ РОБЛЯТЬ НЕ ІГРАШКИ, А БАТЬКИ

Психологи кажуть – сама по собі гра в військові іграшки небезпеки дитині не несе. Головне тут, щоб дорослі не поводилися як ідіоти, запевняє соціальний психолог Олег Покальчук.

"Я думаю, що будь які намагання організованого керування дитячими іграми, особливо у виконанні дорослих, безглузді з точки зору очікуваного результату, - пояснює він. - В дитячих іграшках важливо, щоб вони були зручні для дитині, щоб вони були інструментом гри, а не обєктом марнославства батьків (навіщо кораблик, якщо неможна грати в калюжі), і щоб вони були безпечними. Хоча, дитина здатна грати з чим завгодно. А стосовно того, що іграшкова зброя, моделі техніки здатні виховати в дитини жорстокість, агресію та бажання воювати – це нісенітниця. Це виникає від тупих батьків. Дитина навчається не в іграшок, а в людей".

При цьому, батьки можуть використати гру, і військові іграшки дитини щоб допомогти їй пережити стрес, пов'язаний з війною. Якщо тато воює в АТО, загинув чи поранений, якщо довелося тікати з під обстрілів, родичі здатні допомогти дитині. Комусь підійде групова гра з м'ячем, комусь тир із фотографіями ворога – тут вже все індивідуально, варто порадитися з дитячим психологом.

Психоаналітик Наталія Улько вважає, що тягу до насильства виховують не військові іграшки, а обставини, в яких зростає дитина. В свою чергу, іграшки мають величезну роль в становленні дитини як засіб когнітивного пізнавання і емоційного розвитку. Те, що дитина відчуває, але не може ще висловити, вона програє через гру.

Таким чином, якщо вона бачитиме насильство, вона відтворюватиме його в грі.

"Тобто неможна сказати, що дитина виросте бандитом через те, що вона має іграшковий пістолет", - посміхається Наталія. - Дитя може контролювати гру, це дуже важливий момент. Коли дитину ведуть від стоматолога, де їй було страшно і неприємно, вона дома грається в стоматолога. Таким чином програючи ситуацію, роблячи її не страшною. Це такий спосіб "перетравлювання" власних емоцій. Потім вони гратимуться у вчителя, продавця і професія військового також нікуди не дінеться"

Треба тільки спостерігати за тим, щоб іграшки не були занадто реалістичними: якщо вони нагадуватимуть справжню зброю, може виникнути певне звикання.
При цьому коли дитині страшно і вона боїться темряви, іграшковий меч може дати їй відчуття того, що вона має свій інструмент захисту. Таким чином, військова іграшка може послужити добру службу.

"Війни і військова техніка в іграх були завжди - ми в своєму радянському дитинстві також грали у війну, в козаків-розбійників і замість зброї брали палки. Все одно ми не можемо виключити агресивний компонент з життя дитини. Більш того – з дітьми треба все проговорювати і іграшки тут можуть мати терапевтичне значення, - пояснює Наталія. - Ми рекомендуємо грати з дитиною, якщо ви хочете краще розуміти її і навчити її висловлюватися про свій емоційний стан. Тому казати, що в нас немає війни і агресії, давайте всі військові іграшки зберемо і викинемо – це може бути позицією страуса".

Варто не забувати, що більше за іграшки, змінилися дитячі ігри. Під час Революції гідності малеча грала в "Беркут" та майданівців, будувала барикади. Наразі діти грають в сепарів та бійців АТО. Інколи навіть в похорон…

Психолог Олена Кривошта розповідає, як можна програти дитяче напруження

"Ми влаштували військову гру в одному з парків. У ній взяли участь батьки і діти. Грали по-серйозному: розділившись на дві команди, з госпіталем, де працювали дівчата, військовими базами, спецназом. Всі постріляли, а перемогла дружба - ми об'єднали прапори двох команд - жовтий і блакитний. Вийшов прапор України. Після цього я спостерігала за дітьми: хлопці, які були нервовими, тягали за іграшкову зброю - заспокоїлися, перестали влаштовувати істерики і почали більше уваги приділяти мирним іграм: конструктору і пазлам. Ми в правильному ключі пережили їх тривоги і страхи, не по-дорослому, а по-дитячому. Пережили, переграли"

ПОГЛЯД В ІСТОРІЮ: СОЛДАТИКИ ДЛЯ ГІТЛЕРА

Солдатики є одним з найдавніших декоративних витворів, але з початку з ними не гралися. Аж до середніх віків - тоді їх виготовляли для навчання лицарських дітей мистецтву баталій. Військова гра стала обов'язковим предметом при навчанні спадкоємців Європейських престолів.

У 1516 року майстер Ганс Бургмайєр виготовив для імператора Максиміліана I колекцію фігурок піших лицарів. Відома колекція з 300 солдатиків, подарована Марією Медічі своєму синові, майбутньому Людовіку XIII. Велике іграшкове військо було у Людовика XIV, чия картонна армія складалася з 20 ескадронів і 10 батальйонів.

В розпорядженні Петра Першого була велика колекція мініатюрної артилерії з олов'яними артилеристами. Добре відома колекція солдатиків російського імператора Петра III. У ній були фігурки з дерева, воску, свинцю, вати, закріпленої цукровою пудрою, крім цього в його колекцію входили механічні фігурки саксонської роботи. Імператор мав спеціальний кабінет, на полицях якого стояло безліч солдатиків, а на столі - іграшкова фортеця, де він розігрував битви.

Олов'яний солдатик в сучасному вигляді з'явився близько 1730 року в Німеччині – творців надихнула армія Фрідріха Великого.

Солдатиків в якості дитячих іграшок для широкого загалу масово почали виробляти в 30 роки в нацистській Німеччині. Напередодні війни цей потужний спосіб виховання пропаганди з'явився і в Радянському союзі. При цьому, на вищому рівні устами провідних військових спеців звучала критика зовнішнього вигляду солдатиків, які, за думкою експертів, своєю потворністю компрометували Червону Армію "її велику майбутнє справу", і давали дітям неправильне уявлення про образ червоноармійця.

В середині 60-х років в СРСР приходить епоха пластмасового солдатика, а ще через 10 років у Донецьку почали випускати об'ємні фігурки не тільки солдатів, а й індіанців, піратів, вікінгів. ..

Іграшкова зброя, що стріляла, з'явилася в 1886 році - поява рушниць була пов'язана з післявоєнним періодом, коли деякі виробники зброї переробляли свою продукцію для потреб дітвори. Але батьки побоювалися купувати таке дітям: "стволи" були важкими і могли стати зброєю навіть без набоїв.