Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок

Сьогодні виповняється 32 роки з дня загибелі українського поета, перекладача, прозаїка, правозахисника і дисидента Василя Стуса

Depo.Лiтературний укроп
4 вересня 2017 13:30
ФОТО: depo.ua
Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок
Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок

Прожив поет лише 47 років. Патріота та відомого поета, письменника, перекладача закатували в карцері табору НД-389/36 у Пермській області, де перебували "особливо небезпечні державні злочинці".

Стус був одним із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).

За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.

Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок - фото 1

Depo.ua пропонує згадати українського митця Василя Стуса, який майже все життя прожив на Донеччині, ознайомившись із його цитатами.

1. "Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас"

2. "Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів"

3. "Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації"

4. "Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє"

5. "Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю"

6. "Сидиш на сухарях – то і душа прозора,
І відлітає страх, і твердне непокора"

7. "Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи"

Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок - фото 2

8. "Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…"

9. "За обрієм обрій, за далями далі, -
допоки напруглий не вигасне день, —
погребли тополі в глибокій печалі
своїх калинових, вишневих пісень,
бо вже ослонився безокрай чужинний,
і гнеться в жалобі кривавий розмай.
Прощай, Україно, моя Україно, чужа
Україно, навіки прощай!"

10. "Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в'язниці, за читання книжок платимо життям. Народився — щоб читати"

11. "Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку і горілку з перцем,
якийсь дивак, обутий в модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі "Україна" — двадцять два
п'ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смажене примусом,—
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами.
Порозбігалися усі як один:
від нього так несло смаленим —
носа було навернути ніяк.
На щастя узялося кілька міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук'янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?"

ДОВІДКА

Василь Семенович Стус — український поет, літературознавець, правозахисник. Народився 6 січня 1938 у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області.

Народився 6 січня 1938р. в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту, учителював, працював у газеті. 1963р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, звідки його було відраховано за протести проти арештів у середовищі української інтелігенції.

Належав до т. зв. "шістдесятників" — опозиційно налаштованих представників творчої молоді, які активно боролися за відродження національної культури, протестували проти реставрації сталінізму.

1972р. В. Стуса було арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти років таборів і трьох років заслання.

Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок - фото 3

Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поезію, писав заяви-протести проти переслідувань інакодумців в СРСР.

В 1979р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його знову було заарештовано й засуджено на 15 років позбавлення волі. У Києві більше півроку працював на взуттєвому заводі та ливарному цеху.

У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист.

Адвокатом Віктора Медведчука затвердили, незважаючи на чисельні протести обвинуваченого. Суд проходив за зачиненими дверима. Сам Медведчук наполягає, що роль адвоката в таких процесах була мінімальною: "Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок" (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).

Про методи захисту, які використовував Медведчук, свідчить "Хроника текущих событий": "Адвокат у своїй промові сказав, що всі злочини Стуса заслуговують покарання, але він просить звернути увагу на те, що Стус, працюючи у 1979–1980 рр. на підприємствах Києва, виконував норму; крім того, він переніс тяжку операцію шлунка. Після промови адвоката засідання суду було перервано. 2 жовтня засідання почалося прямо з читання вироку (таким чином, у Стуса було вкрадене належне йому за законом "останнє слово")".

Стусові, який з листопада 1980 перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. У 1985 році німецький письменник Генріх Белль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, якої той, проте, так і не отримав.

Помер під час голодування в карцері 3 вересня 1985р. 19 листопада 1989р. відбулось перепоховання праху Василя Стуса в Києві на Байковому цвинтарі.

Перша поетична збірка "Зимові дерева" ще продовжувала поетичну традицію "шістдесятників": тут переважала громадянська лірика з її пристрасними роздумами про долю української культури, протестом проти атмосфери гноблення, несвободи, яка панувала в тогочасному суспільстві ("Дума Сковороди", "Останній лист Довженка", "Звіром вити, горілку пити"). Позбавлений можливості друкуватися на Батьківщині, Стус видає ряд поетичних збірок за кордоном ("Зимові дерева" (Брюссель, 1970), "Свіча в свічаді" (Сучасність, 1977)).

Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок - фото 4

Найвизначнішим досягненням Стуса-поета є збірка "Палімпсести"(1986). Глибинне проникнення у внутрішній світ людини, досконалість мистецької форми характеризують цю книгу віршів, яка стала однією з вершин української поезії XX ст.

Стус відомий також і як літературознавець: його перу належать статті про творчість В. Свідзинського, Б. Брехта, Г. Белля, грунтовна розвідка про поезію П. Тичини "Феномен доби"

Загибель

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштованому наглядачами.

В будь-якому разі смерть Василя Стуса слід розглядати як вбивство, скоєне радянською тоталітарною системою: воно полягало у багаторічних переслідуваннях поета, зокрема й фізичних, що врешті-решт призвели до його передчасної смерті. Смерть поета приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня. Дружина — Валентина Попелюх — одержала повідомлення про смерть чоловіка вранці п'ятого вересня. Всупереч її проханню, поховання відбулось без присутності рідних. Права на перепоховання адміністрація не надавала до завершення терміну ув'язнення. Особисті речі Стуса також здебільшого не повернулись до його родини.

Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області.

Більше новин читайте на Країна Укропів.Depo