ЧС 2018
Вибори-2019
Онлайн
Сектор
Спецпроекти
Країна Укропів

13 цитат Івана Франка про бюрократію та білявок

27 серпня у 1856 році народився геній української літератури Іван Франко
Depo.Лiтературний укроп
27 серпня 2016 15:00
ФОТО: depo.ua
13 цитат Івана Франка про бюрократію та білявок
13 цитат Івана Франка про бюрократію та білявок

До дня народження Великого Каменяра журналісти depo.ua підготували добірку його цитат.

1. "Щастя ніколи довго не триває. Щастя все - день, година, одна хвилина"

2. "Ніякий шлюб, ніяка розлука не заборонить, щоб ти була поезією мойого життя"

3. "... тісна та невисока освіта наших суддів, прокураторів та адвокатів, оте нещасне Вrotstudium, що не дає такому функціонерові нічогісінько, крім знання параграфів, не торкаючи ані психології, ані суспільних відносин, ані історії, ані етики, присипляючи ще в університеті його душу і серце і випускаючи його в світ машиною, яка й працює так, як її наведуть переможні обставини"

4. "Школа політичного життя – то так як школа плаван­ня. Стоячи на березі і слухаючи теоретичних викладів і упімнень, ще ніхто на світі плавати не навчився. Тут перша річ – власна проба, власна діяльність, власне вміння і влас­на відвага. От чого ми мусимо на вічах учити наших селян. Нехай самі говорять, нехай учаться самі висловлювати свої потреби і кривди, стояти за своїми жаданнями і супроти панів, і супроти властей"

5. "Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів"

6. "Книги — морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить"

7. "Мова росте елементарно, разом з душею народу"

8. "Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо"

9. "Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, —
Він живе, він ще не вмер"

10. "Я переконаний, що економічний стан народу — се головна підстава цілого його життя, розвою і поступу. Коли стан економічний плохий, то говорити про поступ, науку — пуста балаканина. … Такий стан економічний не є вічний і незмінний. Він постав з бігом історичного розвитку, і так само мусить упасти, зробити місце другому, досконалішому, справедливішому, більше людському"

11. "Література кожного народу — це найкраще дзеркало його життя"

12. "У мене жінка блондинка,<...> Брюнетка зовсім інший ґатунок людей. Найгірша брюнетка все ліпша від найліпшої блондинки"

13. "Віддай майно і жінку, і себе за Вкраїну".

ДОВІДКА

Іван Якович Франко (1856 - 1916) - поет, прозаїк, драматург, вчений, етнограф, фольклорист, історик, філософ, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, громадсько-політичний діяч.

Народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, тепер Львівська область, в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському (філософський факультет), Чернівецькому та Віденському університетах.

Брав участь у роботі студентського "Академічного гуртка" "Друг". За громадсько-політичну діяльність, яку було кваліфіковано як соціалістичну пропаганду, Франко чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892).

В 1890 р. став одним із засновників та першим головою (до 1898) радикальної партії в Галичині, що згодом переросла у національно-демократичну, редактором її друкованих органів - газет "Народ" (1890-1895), "Хлібороб" (1891-1895), „Громадський голос" (з 1895).

У 1887-1897 рр. працював у редакції газети "Kurjer Lwowski". За участю Франка видані альманахи „Ватра", „Веселка", „Перший вінок".

Іван Франко про Україну, бюрократію та блондинок: 13 цитат - фото 1

У 1899 р. Франко став членом Української національно-демократичної партії. Завдяки підтримці Грушевського став членом наукового товариства ім.. Т. Шевченка, відтак відійшов од активної політичної діяльності і присвятив себе літературній і науковій праці. Очолював філологічну секцію  та етнографічну комісію НТШ; був співредактором журналу „Літературно-науковий вісник" ( 1898-1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком).

1908 року здоров'я Франка значно погіршилося, однак він продовжував працювати до кінця життя. За останній період він написав "Нарис історії українсько-руської літератури" (1910), "Студії над українськими народними піснями" (1913), здійснив багато перекладів з античних поетів. 1913 року вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, "у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…".

"Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю" — писав Іван Франко. За таких обставин за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. 31 травня відбулось кількатисячне урочисте прощання на Личаківському цвинтарі. Співорганізатором похорону був Кость Левицький, Зенон Носковський від імені УСС поклав вінок на могилу Каменяра.

Іван Франко про Україну, бюрократію та блондинок: 13 цитат - фото 2

Іван Франко був одружений з Ольгою Хоружинською, яка народила йому троє синів та доньку.

ТВОРЧИЙ ДОРОБОК

Франко плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик, і публіцист, багатогранний учений - літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист.

Франко - автор 10 книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів. Близько півсотні творів складають поеми.

 Письменник переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур, у т. ч. - зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства, ліричної та епічної поезії народів світу, твори класиків зарубіжжя.

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури, найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка «З вершин і низин» (1887, поширена 1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена.

Вершина інтимної лірики Франка збірка «Зів'яле листя» (1896).

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів.

Починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 року), в якому Франко подав жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння, пролетаризація галицького села лягли в основу збірок «В поті чола» (1890), «Галицькі образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben», інші.

Вершини прози Франка: повість Boa constrictor (1878), соціальний роман «Борислав сміється» (1882, уперше зображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості).

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882, зображено героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 року). До історичних творів належать «Герой поневолі» (1904, про революцію 1848 року у Львові), «Великий шум» (1907, про скасування панщини).

Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки» (1899—1900). Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи персонажів, серед них — представники різних статей, соціальних верств, професій, національностей.

У цьому творі Франко порушує проблеми взаємостосунків українського селянства та інтелігенції, різних суспільних груп, влади і підлеглих, проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові, проблеми судочинства, подружніх стосунків, безправ'я жінки в суспільстві. Прототипом головного героя, Євгена Рафаловича, послужив Євген Олесницький — адвокат і громадський діяч.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільності» (1895). Повість «Лель і Полель» (1887) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством, реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші спроби на цьому полі походять з гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874), інші. Найбільше п'єс Франко написав у 90-х роках. Найвизначніші з них — соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893), віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п'єс відомі комедії «Рябина» (1886), «Учитель» (1896), з одноактівок «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам'яна душа» (1895), «Майстер Черняк» (1896), «Суд святого Миколая» (вперше вийшла 1920) У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895

Більше новин читайте на Країна Укропів.Depo