Портал в Америку: Cтартаперка про міграцію українських речей і 100-тисячні заробітки різб'ярів

Вже три роки український маркетплейс ThreeSnails допомагає нашим майстрам вийти на міжнародний ринок. Одяг, прикраси, посуд ручної роботи активно скупають у США. Засновниця компанії Олена Вечканова впевнена, що традиції у ремеслах – одна з фішок України у світі

Ольга Черниш
Перша заступниця головного редактора
Портал в Америку: Cтартаперка про міграц…

Команда стартапу допомагає майстрам з порадами, робить ефектні знімки виробів та просуває роботи у соцмережах.

Лише за вересень цього року українські handmade майстри заробили на маркетплейсі 1,8 млн грн. Замовники ж зі США, Канади та Європи дізналися, що Україна – не лише проблемна, а й дуже талановита країна, якій вдалося зберегти власні традиції. А для Західного світу це унікальне явище…

Depo.ua поспілкувався з пані Вечкановою про старт бізнесу, історії успіхів майстрів, попит у світі на українське і байдужість діаспори.

- Олено, ThreeSnails виріс з вашого ж рекламного агентства. А як ви взагалі почали працювати на себе?

- У 2008 році я пішла з компанії "Квазар-Мікро", бо мені було особисто незручно перед її керівником Євгеном Уткіним та й підприємством в цілому. Вдарила криза, IT-бюджети скоротилися, маркетологу – себто мені – роботи не було.

Влаштувалася в іншу компанію, але там була практика не платити зарплату. Після шести місяців без грошей я звільнилася, а зарплату зрештою видали алкоголем. На той момент на ринку пропонували максимум 5-7 тис. грн – значно менше, ніж моя попередня зарплата. За такі гроші я не бачила смислу працювати. Тож почала ходити по знайомим, колишнім колегам. Питала, чим вони займаються. І от одна дівчина сказала: "Порадь мені агенцію. У мене великі бюджети, багато задач, але жодне агентство цього не зробить". Я взялася за її проект, і потім все пішло легко. Чимало моїх знайомих виявилися на керівних посадах у великих компаніях. Потім ми з партнером організували виробництво широкоформатного друку.

- А після Майдану справи у рекламі пішли гірше…

- Ми почали втрачати рекламодавців. Спершу пішов Крим, себто 15% замовників, потім Схід, а це ще 35%. Компанії з інших регіонів просили великі знижки. Ринок рушився на очах. Це почало втрачати сенс – я ділила свій прибуток на 26 або 30. Я розуміла, що це не бізнес.

- І тоді створили ThreeSnails. Чому обрали саме handmade?

- В той період я багато подорожувала. В інших країнах люди питали, звідки я. А коли я відповідала, що з України, сумно опускали очі. Мені хотілося щось протиставити їхнім уявленням. Як от французи, наприклад, кажуть: "Зате у нас дуже класний коньяк". Падіння рекламного ринку і моє давнє бажання певним чином замкнули коло. Ми почали розуміти: нащо бути там, де всі, а грошей немає. Чому б нам не піти туди, де гроші є, і не знайти те, що комусь потрібно. У світі є тренд ручної роботи, а в Україні вона коштує дуже дешево. І ми вирішили, що це буде історія гордості за нашу країну, можливий вектор її розвитку.

Україна може бути країною майстрів, але при цьому ще й країною IT-шників і стартапів. Просто у нас є мільйони людей, які не знають англійську і програмування. Їх більше, ніж зухвалих підприємців.

- В чому переваги саме українського хендмейду?

- Поступово, коли покупці почали ставити нам питання, ми зрозуміли, що для людей дуже важлива легенда, історія. Товар зразу зростає в ціні, після того, як майстер каже: "Такі сукні робила моя мама, бабуся, прабабуся". Себто, династія не переривалася. Це цінують найбільше.

Ще є культурна складова. У нас багато товарів є оберегами, талісманами за рахунок геометричних орнаментів, кольорової палітри. Коли ми говоримо покупцю, що у вишивці зашифрований певний посил, це сприймається геть по-іншому.

- Деяких би здивував такий інтерес світу до традицій…

- Мені дуже сумно, що нашу багату культуру ніхто не хоче доносити світу, хоча це дуже трендово. Світу потрібні смисли. Інформації багато, а смислів немає. Дизайнерам одягу важливо на щось опиратися. Вони ж не можуть сказати: "Я зробив цю жовту сукню просто так". Їм треба обгрунтувати колір і форму. Дуже довго використовували африканську культуру. Але принти типу зебри та леопарда дійшли до такого глибокого мас-маркету, що всім набридли. І коли почали шукати інші смисли, орнаменти, символи, дісталися до нашого регіону. Вишиванка стала трендом номер один за версією Vogue у позаминулому році. Дуже хочеться, щоб хтось про це говорив і просував нашу культуру вперед. Ненав'язливо, дуже ніжно і правильно.

У ВІДКРИТИХ ЛЮДЕЙ КУПУЮТЬ КРАЩЕ

- Які саме ремесла найпопулярніші?

- Більше за все у нас купують вироби з вовни – від килимків до шапок, рукавичок, шкарпеток. Дуже багато купують речей з дерева – ложок, блокнотів, блюдець, підставок. За кількістю вони на першій позиції, а за грошима дещо поступаються, адже, припустимо, одна ложка коштує $5.

Добре продається традиційна кераміка, дитячий текстиль.

- Хто з українських майстрів заробив за місяць найбільше?

- Насправді у нас багато людей створили свої міні-виробництва з кількома робітниками. Що ж до рекорду, точно не скажу, але згадується майстер по роботі з деревом, який заробив десь 150 тис. на місяць. Йому 50 років, і ми познайомилися, коли він продавав якісь примітивні вироби біля електрички. Ми зрозуміли, що їхня якість при цьому дуже висока і запропонували робити за нашими ескізами підставки, полиці.

Я пишаюся тим, що люди в регіонах хочуть їхати з України за кордон на заробітки, наприклад, збирати полуницю. Я питаю: "А скільки ви заробляєте?". Вони: "Десь $500". І коли ми даємо можливість заробити стільки ж або й більше, залишаючись у своєму домі з родиною, це дуже надихає.

- Ваша компанія у пошуках майстрів вирушає у цілі експедиції. Особисто ви брали в них участь?

- Звісно. Мені все це цікаво і дуже подобається. Коли починаємо щось нове, я це роблю особисто, якого б рівня не була робота. Тож у перші експедиції їздила сама, потім вчила команду.

- Траплялося подружитися з майстрами?

- Ми з усіма в дружніх стосунках. Приємно, що коли ми вдруге приїжджаємо в експедицію в той самий регіон, нас завжди запрошують ночувати, намагаються всіляко допомогти.

У декреті дівчата починають пробувати шити якісь речі. Я сама мама, у мене двоє дітей. Ми емоційно сходимося, речі продаються, все це виростає у маленький проект, у виробництво. Одна мама відкрила свій маленький бренд, і її речі дуже успішно продаються.

Є дивна тенденція, яку мені важко пояснити. Якщо людина відкрита і порядна, в неї гарна енергетика, речі починають добре продаватися. Буває інакше: майстер приходить до нас в офіс, ніби і вироби непогані, але людина якась закрита. Продажі у неї не дуже.

- Багатьом майстрам відмовляєте? Що є підставою для відмови?

- Коли ми починали, думали, що ми працюватимемо як класичний маркет-плейс. Відкрили сайт, реєстрацію, запустили рекламу. Почали реєструватися ті, що вже є в мережі. Себто, українські бренди. А українські бренди на американському ринку – поняття неіснуюче. Вони ж вкладають свій бренд у вартість виробу. У підсумку, нам важко продати сукню за $200, якщо в асортименті є за $15 – 20. Таке співробітництво для нас збиткове.

Ну і звісно, відсіюємо товари, які не відповідають нашим вимогам – дизайнери дивляться, чи унікальний товар, чи висока якість, а аналітики затверджують вибір.

Тож відмовляємо приблизно 40-50%.

- У вас самої в гардеробі багато речей від українських майстрів?

- Взагалі немає. Я люблю чорний колір і активно займаюсь спортом. Буває, приїжджаю на роботу на велосипеді, зі спортзалу знову заїжджаю в офіс. Тому я майже завжди в спортивному одязі і люблю щось дуже повсякденне. Жодних нашивок, квітів, прикрас. У мене чоловік ювелір, але я дуже рідко ношу ювелірку.

А от у доньок вишиванки є. У школі кілька разів на місяць вони зобов'язані прийти у вишиванках. Сорочку чоловіка його мама вишила своїми руками, на повністю домотканому полотні. Він її дуже любить, дуже пишається.

З ПРОЕКТОМ ДОПОМОГЛИ ЄВРЕЇ

- У які країни їде український хендмейд?

- Передусім це Америка і Канада. 80% покупців зі Штатів. Вони цінують енергетику ручної праці, цінують смисли, шукають легенду. По 4% продажів – це Франція, Німеччина.

- Ви багато спілкуєтеся з іноземцями. Які у них зараз уявлення, стереотипи щодо України?

- Україну дуже жаліють, але ж жаліти хронічно набридає. При всій повазі, ми не діти Африки, і нам є, що їсти. Стереотип такий: у нас тут війна і небезпечно. Другий – у нас тут корупція: хтось живе дуже багато, а хтось дуже бідно. Насправді люди нічого не знають про Україну. Запитують: "А де це? А хто ви?". Коли кажеш: "Знаєте, а у нас тут вікові традиції культури, виробництва", вони не вірять. Коли надсилаю їм фото, дуже дивуються, що ми ці традиції зберегли. У США їх ніколи не було, бо це країна переселенців. А в Європі вони зникли під час індустріалізації. Коли американці дізнаються, що в Україні традиції не переривалися, вони готові цю тему розвивати, писати про це, говорити, купувати, розповідати друзям. Завдяки такому ставленню ми і продаємо товари.

- Ви зареєстрували проект на KickStarter, але зібрати гроші не вийшло.

- Так, ми довго думали, чи варто там реєструватися. Але я вирішила перевірити життєздатність своєї ідеї. Дізнатися, чи комусь потрібні історії про українських майстрів, відео, які ми знімаємо. Ми зрозуміли, що у проектах з соціального підприємництва, там, де є тема просування країни, свої підтримують своїх. Себто мексиканці – мексиканців, американці – американців. Логічно, ми сподівалися, що нас підтримують українці, наша діаспора. Але цього не відбулося.

У мене є відчуття обов'язку перед Україною, що я мушу щось для неї зробити. Але вона мене не підтримала. Паралельно з тим, як ми виклали проект на Kickstarter, написали в організації української діаспори. Мовляв, задійте свої канали, напишіть про нас. Отримала відповідь: "Нащо вам гроші? Чому маємо вас піарити?".

Як не дивно, допомогли євреї. Зробили все, щоб залучити знайомих журналістів. Просто ми їм сподобалися, і такий проект потрібен. Україні він потрібен.

- Що варто робити, щоб Україна як держава досягла успіху? В чому тут головний секрет, на вашу думку?

- Люди мають допомагати один одному. От євреї - чудовий приклад. Достатньо сказати: "У мене теж прадід був євреєм", як вони почнуть допомагати без жодної особистої зацікавленості. Українцям не вистачає згуртованості. От як на міжнародних фестивалях: здавалося б, українці мають об'єднатися, триматися один одного. Але відбувається протилежне. Люди починають ховатися, бо бачать один в одному конкурентів. І це дуже дивне явище.

- Зараз ви знаходитеся на лікуванні в Індії. Там, мабуть, теж вікові традиції хендмейду…

- Так, я тут менше місяця, і ця країна мені дуже подобається. Мені пощастило, що в мене є люди, які занурюють мене в цю культуру. Тут дуже якісні вироби. Люди багато вишивають, шиють, створюють ювелірні вироби зі срібла. В мене є думки про те, щоб почати працювати з Індією. Під їхніми ремеслами величезний культурний пласт.

Я роблю щось, коли це цікаво і приносить добро. А Індія живе дуже-дуже погано, з українцями не порівняти. Людям немає чого їсти, вони помирають від браку чистої води, ледь набирають грошей дітям на хліб. Але емоційно це дивовижна нація. Вони дуже вдячні за все, дуже відкриті. Мені дуже хочеться їм допомогти, але не знаю, чи стане це масовим явищем, чи буду я працювати з великою кількістю майстрів.

- Ви казали, що після досвіду з краудфандінгом переформатуєте проект. Яким чином?

- Думаю, повернуся не раніше, ніж весною. Тож цей час вирішила подумати, як його позиціонувати. Раніше ми думали про "класні вироби з України". Але до чого дійдемо зрештою, скажу потім.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Країна Укропів

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme