Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча

Із розвитком моди на національний одяг в Україні з'явився новий бізнес – люди їздять віддаленими селами, скуповують старовинний одяг з бабусиних скринь та перепродають
Depo.Укроп лук
19 березня 2016 16:00
ФОТО: depo.ua
Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча
Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча

Журналісти depo.ua поспілкувалися з представниками цього бізнесу та колекціонерами старовинних українських строїв, і дізналися, як вони вмовляють людей продати сімейні реліквії та чи є поганою прикметою носити вишиванку з чужого плеча.

З минулого року мода на національний одяг досягла в Україні піку. За попитом пішла пропозиція – можна придбати вишиванку і фабричну, і дизайнерську, і ручної роботи. Але особливим шиком вважається старовинна вишивана сорочка. Навіть, якщо її вже хтось колись носив.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 1

В далеких селах, в бабусиних скриньках ще збереглися сторічні вишиванки, спідниці, корсетки, кептарики, плахти та навіть золоті запаски. В дев'яності на них полювали хіба що колекціонери-етнографи. А зараз – заповзяті бізнесмени-мандрівники. Вони скуповують старовинні строї в селах і потім здають колекціонерам. А ті чи залишають речі собі, чи продають далі, в тому числі через соцмережі.

Наприклад в "Фейсбуці" в спеціальних групах старовинну вишивану сорочку з натурального льону можна придбати за 300 гривень.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 2

Можна і за півтори тисячі.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 3

Продаються, крім сорочок, спідниці, корсетки, коралі, хустки. За бажанням можна зібрати собі повний стрій.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 4

Молодіжний фольклорний ансамбль в українських старовинних строях

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 4

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 6

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 5

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 8

Одна з таких груп "Бабусина скринька" (нещодавно назва групи змінилася на "Наталка Мальва"). Її адміністратор пані Наталя розповідає, що почала збирати старовинний одяг однією з перших в Україні, 18 років тому. Почалося з того, що вона захотіла собі український національний стрій і поїхала в село попитати в людей, може в когось щось залишилося.

"Мені пощастило - куди не заходила, майже в кожній хаті була то сорочка, то корсетка, - згадує вона. – Власниці віддавали ці речі – не задумувалися, бо національного одягу тоді не цінували. Тобто бабусі, які мені їх віддавали, ними дорожили, але вони розуміли, що як речі залишаться в скрині, їх рано чи пізно спалять. Була тоді така тенденція – все, що вважалося за непотрібне, спалювали. І старенькі мені їх дуже недорого із радістю віддавали: "Бери дитино, може тобі згодиться". Тоді можна було й плахти купити і навіть золоту запаску! Я й не знала їй ціну. Якось зайшла до хати, жінка мені показує, каже: візьміть, бо вони дуже рідкі, а вам до строю буде треба. (Запаска це фартух із зав'язками на верхніх кутах. Цими зав'язками прив'язують одну запаску спереду, а одну ззаду, таким чином щоб з обох боків та знизу було видно сорочку, - ред.). Вони були дуже дорогі, в бідному селі могла бути одна на всі хати і дівчата, яка йшла до вівтаря, одна в одної її позичали. Потім моя донька вінчалася в українському строю із цією запаскою".

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 6

Гуцулка в золотій запасці. Золотими їх називали тому що полотно ткалося із золотавою ниткою

Український стрій пані Наталі побачила знайома її чоловіка. Просила: продай мені ці речі, а ти собі ще поїдеш і набереш. І буде тобі бізнес.

Згодом та жінка випустила книжку про чернігівські вишиванки. А Наталя й дійсно започаткувала свою справу: їздила по селам, купувала строї, щось продавала, а щось залишала собі. Наприкінці дев'яностих в неї з'явилися постійні клієнтки.

"Якось у мене виявилися вільні 124 гривні, я поїхала в село і щось ще купила. Тими вишиванками тоді не дорожили. Лежали вони в старих занедбаних хатах, де тече дах, мокли, вкривалися пліснявою, чи їх на ганчір'я пускали. Молодь відносилася до національного одягу якось так зневажливо. Бувало, що зайдеш до такої хати, речі дістанеш і примудряєшся врятувати хоч клаптик тієї вишивки... " – згадує вона.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 7

Мова йде про вишиванки з Полтавщини та Чернігівщини. На Закарпатті, вважає Наталя, до національного строю завжди ставилися з більшою повагою, зберігали, вдягали і рідше продавали.

Зараз, розповідає Наталя, старі речі трапляються не в кожній хаті, а приблизно в кожній п'ятій, багато чого вже повибирали скупники. Та й ціни зовсім інші – люди, каже колекціонерка, зрозуміли, що ті речі мають цінність.

"Навчилися продавати, але не навчилися цінувати, - каже вона. - Воно їм не потрібно. Не уявляють, що люди купують, щоб носити. Думають, що, може, то для театру…"

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 11

У Наталі чимало замовників, які збирають собі повний автентичний український стрій. Одягаються, фотографуються, носять на свята. Та й сама колекціонерка часто носить вишиваний одяг з старовинного льняного та конопляного полотна, навіть вдома.

На питання, чи не страшно вдягати чужу сорочку, бо вона ж вишивалася для конкретної людини з притаманними "кодами", пані Наталя впевнено каже, що от, наприклад, вишиванка для жінки - це оберіг для жінки, а значить й іншій жінці шкоди не завдасть.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 8

Збирач старовини Олександр Козік з Хмельницького має роботу, не пов'язану із старовиною та одягом, а збирання і продаж старовинних вишиванок – то його захоплення і невеличкий підробіток. Сашко захопився вишиваним одягом після того як побачив на ярмарку сорочу, як в гетьмана Полуботка. То було кохання із першого погляду і перша в його житті вишиванка.

"Ми з моєю майбутньою дружиною у жовтні 2012 року відвідали фестиваль “Червене вино” в Мукачеві, де серед розмаїття сувенірів продавалися вишиті сорочки. Там мені одна дуже припала до душі, але, на жаль, (але зараз я впевнений на 100%, що, на щастя), у нас не вистачило коштів - вона коштувала 750 грн. Візерунок на цій сорочці, то орнамент гетьмана України Павла Полуботка, ну, може, з деякими змінами. Але ми її сфотографували і моя кохана пообіцяла мені таку саму вишити. І майже через рік я отримав свою першу вишиту сорочку. Ця сорочка ще й тим мені цінна, що це був у моєї дружини перший досвід вишивання і подарунок мені від неї на весілля", - згадує він.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 9

Ще до цього Олександр знайшов на горищі в будинку дідуся та бабусі фото, на якому дід був у вишиванці.

"Це було моє перше знайомство з вишиванками. Бабуся розповіла, що то вона вишила була для свого чоловіка, незадовго після їхнього весілля. Ця сорочка була загублена під час переїзду. Потім я приїжджав у це село, шукав її, але так і не знайшов", - розповідає він.

Виявилося, що й бабуся і прабабуся в молодості дуже багато вишивали. Але нічого не збереглося. З родинних вишиванок в колекції Козіків є тільки сорочка бабусі його дружини – отакі сорочки носили в с. Корначівка Ярмолинецького району Хмельницької області.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 10

Жаль за втраченими вишиванками та захоплення таким одягом спонукав Олександра їздити і купувати старі вишиті сорочки в селах. Чим вони з дружиною і займаються під час подорожей. Частину строїв подружжя залишає собі, частину –продає.
Олександр, як і пані Наталя з "Бабусиної скриньки", відзначає, що дуже часто доводиться чути в селах, мовляв, нічого із старовини продати, бо все що було, вже скупили.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 15

"А є випадки, коли йдеш селом, бачиш бабцю якусь на подвір’ї, а вона каже: “Недавно одну на ганчірку пустила (хоча наразі це буває рідко), а ту викинула, а там внуки приїхали, забрали”. Бувають люди, які старих сорочок не продають, бо то сімейна реліквія – так і кажуть. Якщо купую у людини в селі річ, перш за все питаю, що вона хоче за неї. Після цього обговорюємо. Буває, що людина каже: "та скільки дасте". Я в такому разі ніколи не запропоную, умовно кажучи, 50грн, якщо річ коштує, наприклад, двісті. А буває, що люди просять дуже дорого. Була в мене в одному селі історія: домовилися із бабусею про ціну, потім вона пішла до хати, а повернулася із словами, що син сказав продавати дорожче. За ту ціну, яку вони поставили, я тоді міг дві сорочки купити. Отаке".

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 11

На відміну від пані Наталі Олександр левову частку сорочок придбає на Західній Україні. Середній їхній вік 40-75 років, у переважній більшості це речі, що носили.

Інколи сорочки бувають із невеличкими плямками від зберігання, але Олександр каже, що під час кожного прання полотно трохи відбілюється, тому згодом вони майже зникають.

Подільська сорочка зі Жмеринського району, зі слів онука жінки, яка її вишивала, зроблена приблизно в 1960 р. Вишивальниця давно померла, а її хату нащадки використовують як дачу. Ця сорочка довго зберігалася в шафі, онукам була не потрібна, тож вони її залюбки продали.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 12

Сорочка, вишита жінкою відразу ж після свого заміжжя приблизно у 1930 рр. Власниця сказала, що вишиванку її мама не носила цю сорочку, кольори виглядають, як нові.

Нова українська мода: сторічна вишиванка з чужого плеча - фото 13

"Мені подобається торкатися цих речей, слухати розповіді про ту чи іншу сорочку. Наразі наше маленьке з дружиною зібрання налічує близько 30 вишитих сорочок. Вишиванку обов’язково вдягаю на свята, часто – на роботу. А особливо любимо подорожувати у вишитих сорочках – це незабутні відчуття. Коли вдягаю, старовинну річ, то відчуття немов доторкаєшся до історії цієї сорочки. Особливо це цікаво, коли ти знаєш так би мовити її родовід. А коли не знаєш, то можеш міркувати про її історичне минуле. Вважаю, що частково так, змінюється сприйняття світу, тому що ти себе відчуваєш українцем у своєму національному вбранні", - каже Олександр.