Як лондонці зрозуміли, що Україна - не Росія

У свідомості британців після Революції Гідності та з початком воєнних дій відбулася ідентифікація українців, як окремої країни і нації. На жаль, до цих подій всі люди з колишнього пострадянського простору у Великій Британії асоціювалися з Росією.

Пригадую, як на комп’ютерному майстер-класі, літній чоловік побачив мою клавіатуру з наліпками кирилицею і запитав чи то українська мова. Саме тоді в новинах постійно говорили про Майдан і в людей кирилиця у першу чергу асоціювалася з Україною. Особисто для мене - це була велика перемога. Бо вже нікому не треба було розповідати і доводити, що Україна і Росія - це дві окремі історії. 

Тому, коли у Лондоні вирішили провести Дні українського кіно – це рішення було дуже мудрим, бо воно давало можливість ще більше прорекламувати Україну та її культуру.

Адже зустрічі навіть з харизматичними українськими політиками ніколи не дадуть того ефекту, який може дати митець зі своїм фільмом. Політикам мало хто вірить, навіть англомовним.

Крім того, творча молодь дуже швидко прокладає мости комуникацій між країнами. Наприклад, кілька років тому українська режисерка на кінофестивалі познайомилась з Майклом Стюартом, директором Лондонського фестивалю документального кіно. Спочатку він підсів на українське кіно. Тепер Стюарт багато робить для того, щоб допомогти звільнити ув’язненого у Росії режисера Олєга Сєнцова.

Зрештою і організатори фестивалю - МКФ "Молодість" спільно з Всеукраїнським благодійним фондом Ігоря Янковського "Ініціатива в ім'я майбутнього" та за підтримки Держкіно, намагалися представити різні жанри і показати розмаїття українського кінематографа. Зокрема у рамках фестивалю показали "Поводиря" Олеся Саніна, "Трубача" Анатолія Матешка, "ТогоХтоПройшовКрізьВогонь" Михайла Іллєнка, "Білого птаха з чорною ознакою" Юрія Іллєнка та збірку найкращих українських короткометражок із 45-ї "Молодості" (зокрема фільм, що переміг у національному конкурсі - "Віддалік" Катерини Горностай).

Крім того, відвідувачі заходу могли не лише насолодитися українськими фільмами, а й поспілкуватися з українськими режисерами та чиновниками зі сфери кінематографу.

Наприклад, Пилип Іллєнко, голова Державного агенства з питань кіно, натхненно розповідав про амбітні плани українського кіновиробництва. Зокрема про те, що Україна може запропонувати майданчики для зйомок голівудських блокбастерів, як це вже давно роблять у Чехії та Угорщині.

Але особливо приємно було побачити режисера Михайла Іллєнка, який вперше приїхав до Лондона. Режисер зізнався, що підсвідомо очікував побачити туманне і похмуре місто. А насправді, воно виявилося сонячним, навіть без сонця, легким і приємним. Найбільше його здивували місцеві люди, які дуже багато посміхаються, а навколо панує атмосфера якогось піднесення.

Справив незабутнє враження на присутніх і режисер Олесь Санін. Зокрема у своїй промові після свого фільму “Поводир” він згадав британського журналіста Гарета Джонса, завдяки якому світ довідався про Голодомор в Україні. Крім того, режисер подякував тим, хто зараз пише правду, і закликав не забувати про ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сєнцова.

Зрозуміло, що британських глядачів вразила стрічка Саніна "Поводир". Також мала великий успіх документальна стрічка "Жива варта" – про життя карпатських пастухів, які намагаються зберегти давні традиції.