Бум стріт-арту, або як Корбан прикрашає Київ усміхненими дітьми

Нещодавно Корбан закінчив розпис стіни будинку на вул. Туполєва у Святошинському районі столиці. Тепер киянам життєрадісно посміхається дівчинка у жовтій сукні. На ногах героїні – мамині туфлі на підборах, а в руках – гребінець, який дівчинка використовує як мікрофон. А на вулиці Синьоозерній в тому ж районі на стіні оселився слон зі зв’язкою різнокольорових повітряних куль.

Depo.ua поспілкувався з художником про початок його творчого шляху, народження настінних малюнків і реакцію мешканців міста на вуличний живопис.

- Сашо, як на думка спала ідея з дівчинкою? Що хотіли донести цим муралом?

- Це ще одне нагадування нинішньому поколінню батьків, як діти повинні проводити своє дозвілля. Коли я в метро бачу, як батько і син грають в одну і ту саму гру – але батько на телефоні, а син – на планшеті, розумію, що це неправильно.

А ще малюнок у Святошинському районі присвячений всім жінкам. Кожна жінка, коли була маленькою, одягала мамині туфлі і співала в гребінець. Деякі дорослі дівчата теж так роблять. Буває, бабусі йдуть повз малюнок, дивляться і зауважує: "О, це я в дитинстві". Мені вже подякували за роботу багато людей. Перехожі розповідали, що навіть коли повертаються з роботи в поганому настрої, дивляться на дівчинку, посміхаються, і настрій покращується.

- Свою допомогу у створенні муралів мешканці не пропонують?

- Коли працювали на Синьоозерній, до нас приходило чимало дітей – просили помалювати. І от виникла ідея створити разом окрему картину. Ми організували майстер-клас – дали дітям фарби і пензлі, запропонували помалювати разом. На стіні "ожили" метелики, грибочки, будиночки. Потім батьки казали, що діти дуже люблять розглядати свою роботу. Як на мене, це дуже круто – лишити такий райдужний спогад із дитинства.

- Де знайшли героїню стінопису – в реальному житті чи в Інтернеті?

- Це реальна дитина. Дівчинка вже приїжджала подивитися роботу разом з бабусею. Хоча я не ставив за мету зобразити копію її портрету, дівчинка себе впізнала.

ЦЕ БУЛА ЛЮБОВ З ПЕРШОГО ПШИКУ

- З чого почалося ваше захоплення стріт-артом? Пам’ятаєте свою першу роботу?

- Вперше спробував себе як вуличний художник у п'ятнадцять років. В той час був бум на графіті, і кожен другий хлопець малював. В моїй компанії всі теж виводили малюнки на папері. А одного разу вирішили помалювати на стіні. Назбирали гроші, купили два балони фарби. Вибралися рано вранці, коли більшість людей ще спить.

Вийшло не дуже – ми мало зналися на техніці і фарба потекла. Розгубилися, не знали, що робити… Але ті відчуття я пам’ятаю досі – їх важко передати словами. Можна сказати, це була любов з першого пшику.

- Бували конфлікти з мешканцями?

- Бувало, що лаялися бабусі і дідусі. Але потім у нас почало виходити краще, роботи стали якіснішими. І скоро можна було малювати вдень, не ховаючись.

- Читала, що ви працювали в шахті. Як вдалося круто змінити життя і почати займатися виключно живописом?

- Я мешкав у шахтарському містечку Кіровському під Донецьком і п’ять років пропрацював у шахті. Паралельно малював, вдосконалював техніку. Одного дня прийшов до думки, що час піти новим шляхом –  присвятити себе мистецтву. На той час у мене було кілька комерційних проектів. Допомагало "сарафанне радіо" – люди дізнавалися про мене від знайомих, робили замовлення. Хоча відмовитися від постійної роботи було нелегко, і часи бували різні.

- Розкажіть про один із своїх тодішніх проектів

- Проектами ті роботи було назвати важко – це був безшабашний період. Я щось малював, пробував. Щоб заробити на життя – розписував клуби і магазини, займався оформленням інтер’єрів.

- А коли розпочалася війна, вирішили виїхати…

- Насправді я не планував виїжджати і спершу не думав, що все буде настільки серйозно. А потім перекрили в'їзди і виїзди. Постійно працювали "Гради", а по місту ходили люди з автоматами. Мені зателефонували, сказали, що є можливість виїхати у Бердянськ. Я зібрався за кілька годин. Скажу чесно, про творчість і перспективи тоді не думав – в тих обставинах було не до "малювалок". Я просто не хотів війни…

- А з Бердянську вирішили їхати у Київ… Причому, в інтерв’ю розповідали, що в кишені була лише тисяча гривень. Хто допоміг у столиці?

- У Києві я знав тільки одну людину - Юлю (Юлія Островська – директор Sky Art Foundation – ред.). Ми познайомилися кілька років тому не фестивалі графіті. І от, зв’язався з нею, Юля розповіла про мою ситуацію своїм друзям. У друзів був недобудований будинок під Києвом, і вони запросили мене там пожити. За це я їм надзвичайно вдячний. До речі, хлопчика з паперовими літачками на вул. Антоновича я намалював з їхнього сина Лева. 

МАЛЮЄМО РОБОТИ, ЩО НЕСУТЬ ДОБРО

- Як надумали розмальовувати цілі стіни?

- Бажання робити такі великі речі було давно, але технічно і фізично це було зробити неможливо. Я довго про це думав, багато читав. Коли був готовий, запропонував проект на тему справжнього дитинства благодійному фонду Sky Art Foundation. Мене підтримали. Ми домовилися малювати роботи, які радують око і несуть добро.

- Скільки триває робота над одним муралом? Ви малюєте самі?

- Інколи сам, інколи – з помічником. Чітко час визначити важко – це може бути і п’ять, і п'ятнадцять днів. Коли працював над дівчинкою у маминих туфлях, захворів, і робота затягнулася. Місцеві мешканці навіть почали турбуватися, куди я раптом зник.

- Де берете гроші на мурали – адже кожен вартує кілька десятків тисяч гривень… Держава допомагає?

- Держава на стріт-арт гроші не дає, допомагають меценати. А щодо держави, я вдячний голові Святошинського району Іллі Сагайдаку, який підтримує такі ініціативи. 

У СПАЛЬНИХ РАЙОНАХ ЛЮДИ РЕАГУЮТЬ ІНАКШЕ

- Яку стіну розмалювали першою у столиці?

- Це був проект екологічної організації "Умка" (Українська молодіжна кліматична асоціація – ред.) – вітряки на стіні як заклик використовувати альтернативні джерела енергії. Вони з'явилися на будинку в районі цирку. У 2015-му першим був чорно-білий портрет мого знайомого на Львівській площі.

- Яка історія у цієї роботи?

- В тому будинку знаходиться студія наших друзів. І от вони запропонували щось намалювати на стіні. Я ж часто малюю портрети своїх товаришів. Надумалось намалювати одного з них. Ми зробили фото хлопця, наклали його на фото стіни, трохи "пофотошопили". Вийшло симпатично, взяли ідею в роботу.

- Мабуть, працювати з дорослими моделями – проблем немає. А от чи важко було співпрацювати з дітьми? Наприклад із Левом – хлопцем із паперовими літачками.

- Лев – хлопець непосидючий. Але ми з ним швидко налагодили контакт, подружилися, багато грали разом. Тож особливих складнощів не було – ми його сфотографували, домалювали роботу і почали розфарбовувати стіну. 

- Ви неодноразово говорили, що прагнете розмальовувати стіни саме на околицях. Чому?

- У спальних районах багатоповерхівки прямо напрошуються, щоб їх розмалювали. Там і мешканці реагують інакше – для них це щастя. Коли чуєш за день купу теплих слів, компліментів, їдеш у метро і думаєш: "Як чудово, що ми приносимо радість".

- Наступний проект буде теж у Святошинському районі?

- Великі малюнки на стінах, думаю, відкладемо до весни. Адже взимку мерзне і фарба, і художник. Але ми вже їздили і дивилися на стінки інших районів. Наприклад, на Лівому березі ніхто не малює, а люди часто пишуть, що їм би дуже хотілося щось таке побачити у себе.

- Якщо дуже попросять намалювати конкретне зображення, зробите?

- Стріт-арт ми не малюємо на замовлення, це не комерційне оформлення. Коли у нас з'являється ідея, ми робимо ескіз, потім отримуємо дозвіл від міської влади і показуємо ескіз мешканцям будинку. Якщо більшості подобається – починаємо працювати.

- Були якісь нестандартні реакції від мешканців?

- Реагують по-різному. Наприклад, раз нашу ідею забракували, а натомість запропонували намалювати Боба Марлі. На початку люди бувають невдоволені, вони не розуміють, що це буде. Ти їм показуєш ескіз, переконуєш: дайте мені трохи часу, і все буде чудово. Більшість погоджується. Одна бабця на Туполєва мене лаяла: "Ну що ти таке незрозуміле малюєш?". А коли картина з'явилася, підійшла і вибачилась. Говорить: "Ти молодець, а я тобі не повірила, що буде красиво".

- Важко отримувати дозволи від КМДА? На бюрократію наразі скаржиться ледь не кожний другий…

- Було б бажання, можна подолати все. Це забирає час, але добитися свого реально. Але якщо говорити про перепони, справа не обмежується малюнками - для багатьох із нас все нове сприймається як дикість. Такий підхід треба змінювати. Можливо, стріт-арт в цьому допоможе. Подивившись на такі роботи, хтось передумає плювати і щось креслити у ліфті. А в країні почне щось змінюватися.

ТОП-5 цікавих муралів в різних країнах

Мода розмальовувати стіни актуальна в різних країнах світу. Пропонуємо віртуально прогулятися повз будинки, які прикрашають знакові роботи. 

1. Зображення Лесі Українки, яке красується на стіні чотирнадцятиповерхового будинку у Києві на Печерську вважають найбільшим муралом в Європі. Висота муралу сягає 43-х метрів. Автор муралу - австралійський художник Гвідо Ван Хелтен.

2. Мурал "Фортеця Європа" з'явився у іспанському місті Мелілла у 2012-му році з легкої руки відомого вуличного художника Блу. Через своє гостросоціальне значення робота швидко облетіла шпальти світових ЗМІ. Блу прагнув показати, що у своєму прагненні безпеки та комфорту, Європа закрилася від світу та забула про людяність.

3. Творча група Best I Ever вирішила зобразити вельми модерну картини на одному з будинків Лондона. Робота створена за сприяння благодійної організації, яка займається захистом бездомних людей. Саме до їхніх проблем та загальної байдужості суспільства привертає увагу мурал. 

4. Вражаючий мурал у Далстоні (Лондон) зображує марш проти поширення ядерної зброї, які стали вельми поширеним явищем у 1980-ті. Малюнок створений художниками Анною Волкер та Міком Джонсом за оригінальним ескізом Рея Волкера. 

5. На стінах Брюсселя можна відшукати чимало фрагментів із колись шалено популярних в Європі коміксів "Пригоди Тінтіна". Вони, як і хвилясті папуги у місцевих парках, приманюють туристів не менше, ніж класичні шедеври архітектури.