Як роботи об'єднали Захід і Схід України

Переїхавши з Донецька, Іван Шихат-Саркісов вчить дітей в різних куточках України майструвати диво-роботів
Depo.Молодий укроп
4 січня 2016 10:00
ФОТО: depo.ua
Як роботи об
Як роботи об'єднали Захід і Схід України

Два роки тому IT-шник та активіст Іван Шихат-Саркісов заснував у Донецьку "РобоКлуб" – гурток, на якому діти могли безкоштовно вчитися конструювати роботів і створювати для них індивідуальні програми. Через війну робота клубу припинилася, а сам Шихат-Саркісов переїхав до Вінниці. Але своєї справи не залишив. Наразі він їздить із виїзними семінарами різними містами, бере участь у соціальних програмах і готується до запуску "РобоКлубу" в Івано-Франківську. А ще – запустив тематичний проект technic.in.ua та в рамках курсу "Pro Роботів" викладає в Мережу безкоштовні лекції українською.

Depo.ua розпитав Шихата-Саркісова про цікаві проекти, їх запуск без стартового капіталу та різницю між дітьми зі Сходу та Заходу.

В ДОНЕЦЬКУ БУЛИ ГРАНДІОЗНІ ПЛАНИ

- Іване, з чого розпочинався "РобоКлуб" у Донецьку?

- Восени 2013-го року я дізнався про запуск волонтерського проекту Code Club.ua. Зв'язався з координатором, сказав, що я знайомий з візуальним програмуванням Scratch і що я готовий працювати в Димитрові Донецької області. Почав проводити заняття для школярів. В цей самий час вийшла нова лінійка робото-технічних навчальних наборів Lego. Один – для першокласників, інший – для старших дітей від 9 років. Це був ідеальний інструмент – можна було сконструювати свою модель робота, написати для неї програму, яку вона засвоювала за допомогою мікрокомп’ютера. А датчики забезпечували виконання завдань. Діти могли творити і водночас вчити програмування… Я подумав, чому б не відкрити власний проект. Так почався "РобоКлуб".

Як роботи здружили дітей переселенців і бійців АТО - фото 1

- Де знайшли перших учнів?

- Я тоді працював у школі, тож частина дітей була звідти. Інших ми знайшли за допомогою соцмереж. На перше заняття прийшло вісімнадцять дітей – від семи до п’ятнадцяти років. В такому складі працювали перші півроку. Потім про нас зробити телесюжет – люди почали дзвонити і просити відкрити курс для першокласників. Я написав про це у "Фейсбуці", люди скинулися грошима і ми запустили дві групи для малят. Наш клуб користувався популярністю, плани були грандіозні. Але в травні прийшла війна і все це довелося звернути…. Хоча до 20 червня в Донецьку ше працювали школи, був шкільний табір. Я викладав дітям заняття…

- Спілкуєтеся зі своїми першими учнями? Вони продовжують цікавитися програмуванням та роботами?

- Велика частина цих дітей лишилася в Донецьку. Колись ми з ними на фестивалі "Роботика" у Києві виграли три комплекти для роботів, і вони залишилися в школі. Я знаю, що там взяли іншого викладача, а заняття поновили.

А серед тих, хто переїхав, я знаю лише про 15-річного хлопця Філіпа Бутенка. Він зараз живе з родиною у Вишгороді, вчиться в ліцеї, планує вступати в КПІ, в нього дуже добре пішло програмування. Можна припустити, що обрати цей шлях його надихнули наші заняття.

Як роботи здружили дітей переселенців і бійців АТО - фото 2

- Коли ви особисто вирішили залишити в Донецьк?

- Коли зрозумів, що життя моєї сім'ї в небезпеці – заряди вже падали у 500-600 метрах від нашого дому. У червні-липні 2014-го в наш район нічого близько не потрапляло, а в серпні знаряди почали свистіти буквально над головою. Ми вирішили їхати. Втім, не думали, що назавжди. Їхали в надії, що за кілька місяців все буде позаду. Але зараз вирішили, що не будемо повертатися.

- Складно було виїхати?

- Так, складно. Тоді був відкритий лише південний напрямок, працював один автовокзал. У передмісті велися постійні військові дії, заряди залітали в Донецьк. Потік людей був дуже великий. Аби купити квиток, в кращому випадку треба було їхати зранку, стояти у черзі кілька годин. Тоді був шанс придбати квиток на вечір. Але чи буде обстріл, чи ні – лишалося під питанням... Простіше стало, коли у вересні підписали перше перемир'я – тоді ми заїхали в Донецьк на кілька годин забрати теплі речі.

Як роботи здружили дітей переселенців і бійців АТО - фото 3

- Чому обрали саме Вінницю?

- Я знав, що кілька донецьких IT-компаній на початку війни перевезли туди свій бізнес і читав дослідження, в якому Вінницю визнали найкращим містом для IT-сфери. А у 2012 Вінницю визнали найбільш комфортним містом для проживання. У своєму виборі ми не розчарувалися – за півтора ми не зіштовхнулися з негативом ні в медичних закладах, ні в державних установах.

КЛУБ В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ ПІДТРИМАЛИ ТІ Ж ЛЮДИ, ЩО І КЛУБ В ДОНЕЦЬКУ

- Як знайшли роботу на новому місці?

- Завдяки щасливому випадку це сталося швидко. Знайомий з "Фейсбуку" побачив, що я переїхав. Він знав, що я зі сфери освіти, і запропонував познайомитися з колегами з Палацу дітей та юнацтва. Там був невеликий комп’ютерний центр, в якому, в тому числі, вивчали робототехніку. Мені дали одну групу, потім з'явилося ще кілька. Потім я став керівником комп’ютерного центру. Дуже швидко я зрозумів, що можна відтворити ідею, яка звернувся у Донецьку. Запустив проект techniс.in.ua, який популяризує технічну творчість.

А потім був мій перший виїзд – у Житомир. Чоловік, який слідкував за моєю діяльністю, організував майстер-клас для дітей і запросив мене в якості викладача.

- У вас у "Фейсбуці" чимало постів присвячено роботі у Дніпропетровську та Івано-Франківську…

- В Дніпропетровську я пропрацював чотири місяці. З понеділка по п’ятницю був там, а на вихідні повертався у Вінницю. Там за моєю рекомендацією запустили курси. Громадська організація "IT-рух Дніпро" організувала навчальну програму – я об'їхав кілька десятків шкіл, розповідав дітям про IT, роботів, програмування.

Потім мене запросили на майстер-класи у Чернігів та Івано-Франківськ. Зараз же я працюю у комерційному центрі у Вінниці, а ще проводжу безкоштовні заняття для дітей як волонтер. А по суботам їжджу в Київ – там компанія теж організувала курси для дітей.

Як роботи здружили дітей переселенців і бійців АТО - фото 4

- А в Івано-Франківську з вашої ініціативи відкривається "РобоКлуб"…

- Туди мене запросили переселенці, на безкоштовний майстер-клас. Я побачив, що хлопці активні і запропонував разом запустити проект на "спільнокошті", пообіцяв навчити волонтерів, які б могли потім проводити заняття.

Ми розмістили описання проекту на "Велика Ідея" – наразі вже назбирали майже 69 тис., а мріємо про щасливу цифру 77 777. Наразі вже знайшли приміщення і викладачів.

- Просто розмістили оголошення і люди почали перераховувати кошти?

- Не зовсім так. Зі сторони здається, що там сидять десятки добродіїв і шукають, кому дати грошей. Частково це правда – на цій платформі є постійні доброчинці. Серед 140 наших меценатів є зовсім незнайомі мені люди. Але в перші тижні ми роздзвонили про проект по всіх соцмережах. Тож більшість грошей ми отримали від знайомих – в тому числі, тих, хто свого часу дав гроші на створення Донецького клубу. І неважливо, де вони знаходяться зараз, ми продовжуємо спілкуватися у "Фейсбуці", і вони продовжують допомагати.

ТЕ, ЩО Є ЗАХІД І СХІД – ПРОСТО ВИГАДКА

- Бувало таке, що у робототехніці дитина практично знайшла себе?

- Пригадую одну таку історію. В березні запустив на YouTube курс "Pro Роботів". Одного 11-річного хлопця з Івано-Франківська батьки привезли на мій майстер-клас в Ужгород. Батьки всіляко заохочують його інтерес. Наприклад, Святий Миколай, і той приніс хлопцеві робота. Зі мною ж домовлялися про індивідуальні дистанційні заняття. Судячи з усього, дитина справді себе знайшла.

Я думаю, якщо хоча б один з десяти дітей загориться захопленням, і в нього з'являться можливості для подальшого розвитку – це вже крутий результат. Ось заради цього я витрачаю стільки часу та зусиль, присвячую проекту вихідні. І ось чому дружина мене розуміє і досі не вигнала з дому (посміхається)

- Чим відрізняються діти з різних міст України?

- Всі діти тягнуться до всього нового. Охоче сприймають роботів як можливість відкинути рамки і створити щось своє. Діти не можуть бути різними. У співробітництві, у грі, у навчанні діти сходяться дуже просто. Яскравий тому приклад – майстер-клас у Івано-Франківську. На нього прийшла половина дітей переселенців і половина місцевих, дітей бійців АТО. І між ними не було жодних кордонів. Діти з Луганська та Івано-Франківська взаємодіяли, допомагали один одному…

Як роботи здружили дітей переселенців і бійців АТО - фото 5

- І що, не виникало жодних світоглядних конфліктів?

- Які конфлікти, це ж діти! Всі конфлікти придумані дорослими дядями і тьотями. А міфи про те, що люди різні, що є Захід і Схід – просто вигадка. Хоча ми не робимо на цьому акцент, але проект в Івано-Франківську зробили переселенці - люди, які втратили свої домівки, роботи. Їм доводиться обживатися, шукати більш-менш прибуткову роботу, яка б дозволила знімати житло. І от вони, попри всі свої проблеми, беруться за проект для дітей міста, адже хочуть влитися в його життя. І це не перший їхній проект - вони вже організували чимало цікавих заходів для дітей і дорослих. Це класний приклад, що різниці між людьми немає, всі ми українці.

ПРАЦЮВАВ У ШАХТІ І ВЧИВ ПРОГРАМУВАННЯ

- Як ви самі навчилися цим технологіям? Відвідували спеціальні курси і семінари?

- В юні роки я працював на шахті в Димитрові Донецької області. А у вільний час почав вивчати IT-технології за допомогою Інтернету. Вивчив базові веб-технології, програмування на с++, Java Script.

В Донецьку вчився на курсах з комп’ютерної графіки та дизайну, був на одному семінарі з робототехніки, на якому заповнив кілька пробілів. Але головний вектор – це самоосвіта. В Інтернеті немає кордонів, а інформацію можна черпати величезними об’ємами. Саме так я відкрив для себе Scratch та робототехніку.

Викладач має бути ентузіастом. 9-10-річних дітей навіть в комерційних закладах продовжують вчити натискати кнопки у Windows. А у них чи не з пелюшок є смартфони і планшети, і їм цікаво – як зламати систему iOs, аби скачувати безкоштовні додатки. І якщо викладач не на рівні, дитині він буде нецікавий. Зараз усе ж онлайн – беріть і вивчайте.

- В яких професіях можуть знадобитися вміння, здобуті на заняттях з робототехніки?

- В інженерії, розробці програмного забезпечення... Дитина вчиться працювати руками, головою, засвоює програмування. Далі він може стати і конструктором, і винахідником… Зараз це все називають словом "стартапер". Якщо в 8-9 років дитина придумує щось своє - нехай маленький, смішний прилад – в неї з'являється бажання вигадувати далі. І хто знає, які геніальні ідеї будуть у нього у 15-18 років.

ФОТО: Наталя Мнухіна, "Фейсбук"

Більше новин читайте на Країна-Укропів.Depo