The New York Times присвятив статтю українському хлопчику, який став жертвою війни

"Майже 60 млн. осіб наразі позбавлені своїх будинків через війну та переслідування - більше, ніж за часів другої світової війни. Половина з них - діти. Ця мультимедійна текстова подорож, фотографії та віртуальна реальність розповідає історії деяких з них", - йдеться на сайті The New York Times.

Одна із історій - розповідь про українського хлопчика Олега Терьохіна з Нікішино, села у Шахтарському районі Донецької області України.

У квітні 2014-го року село опинилося під обстрілами, "нашвидкоруч створені сепаратистські збройні формування, керовані та озброєні Москвою, повстали проти нового, прозахідного уряду у Києві".

У перші місяці конфлікту, бойові дії велися поблизу Нікішино і 10-річний Олег провів початок літа у селі, що розривалося від снарядів, ганяючи на своєму велосипеді повз старі хати та абрикосові сади. Того ж року у червні, горілий одяг та клаптики паперу пролетіли над селом. Це були рештки малазійського боїнгу, збитого терористами.
Коли Олег приніс додому якісь речі з літака, його мама Галина, з жахом усвідомила, що конфлікт підійшов дуже близько.

Кілька тижнів потому родина залишила село, шукаючи прихистку в інших містах України. Батько Олега, шахтар, лишився вдома. Він наглядав за хворим батьком дружини та великою худобою.

Але у листопаді бойові дії на лінії фронту активізувалися знову. Батько відмовився від худоби та приєднався до дружини та сина, поповнивши ряди 130 тис. вимушених переселенців.
Більшу частину зими родина, нудьгуючи та борючись із браком дров, провела у невеличкій хатині, яку вони винайняли у Харківській області.

Бої вирували навколо Нікішино і протягом наступних місяців і сепаратистам, зрештою, вдалося взяти його під свій контроль.

У той час, родина нічого не чула про хворого батька Галини. Після припинення вогню у лютому, родина Олега разом із кількома іншими родинами, повернулася додому.
Тіло дідуся вони знайшли на задньому дворі свого будинку. Імовірно його вбило осколком і він пролежав на дворі заморожений, протягом кількох місяців.

"До війни я відвідував його щодня. Тепер я навідуюсь на його могилу", - каже Олег.
Більшість будинків Нікішено була повністю чи частково зруйнована. Будинок Олега був одним із таких: снаряд потрапив у його спальню, пробивши дах.

Постраждала й школа Олега. Дивлячись на зруйновану будівлю, Олег сказав: "Коли вчителі кричали на нас, ми говорили, що було б гарно, якби школу підірвали". "Я би ніколи більше цього не сказав", - каже Олег.

Наразі батько Олега повернувся до шахти, а сам хлопчик відвідує школу у сусідньому селі. Сім'я мешкає у тій частині будинку, яка вціліла. Мальовниче Нікішино перетворилося на звалище шматків розбитого скла, бетону та випаленої деревини.

"Я кажу собі: що би не сталося, навіть якщо падають снаряди, я ніколи не залишу свій дім знову", - каже Олег.

Він як і раніше ганяє на велосипеді з друзями, блукаючи цією знелюдненою землею.