Брати Капранови про міністерство генделиків і Макаревича, який прикриває шансон

У скандалі з серіалом "Не зарікайся" брати Капранови рішуче виступили за його заборону. Письменники і видавці впевнені: у воєнний час суспільство повинно жити за іншими правилами

Ольга Черниш
Перша заступниця головного редактора
Брати Капранови про міністерство гендели…

Брати Капранови підтримали рішення голови Держкіно Пилипа Іллєнка про розпуск експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів. Як акцентують письменники, в Україні триває інформаційна війна, але багато хто про це забуває. 

Наразі Капранови їздять по Україні з промо-туром свого роману "Забудь-Річка" і фіксують загрозливі тенденції в житті районних центрів.

Depo.ua поговорив з Віталієм і Дмитром Капрановими про нову книжку, роботу у комісії Держкіно, неконтрольований експорт книжок і судову тяжбу з київською владою. 

- Ваша нова книжка "Забудь-річка" розповідає про трьох чоловіків, які під час другої світової опинилися з трьох боків барикад. Можливо, була реальна історія, яка надихнула на такий сюжет?

В.К.: - Нас надихнула історія наших дідів. Один був героєм війни, мав орден "Червоної зірки", поранений важко при взятті Севастополя. А другий дід у нас теж герой, але іншого штибу – 58-ма стаття, 8 років таборів. Слава Богу, повернувся живим. От виходить, що в радянські часи у нас один дід був героєм, а другий начебто зрадником. А тепер виходить, що герой другий… Тож ми і вирішили з усім цим розібратися.

Д.К.: - В дитинстві нам дуже мало розповідали про наших предків. Про того діда, який сидів, нам говорили, що він працював на півночі і писав дисертацію про білих ведмедів. Батько про своїх дідів довідався, коли йому було 70 з гаком років. Йому говорили, що вони вмерли від тифу, а виявилося, що їх розкуркурили і виселили у Сибір. Тоді було не заведено говорити про предків. Адже якщо ти син куркуля, це означало хрест на всій твоїй кар’єрі. А бути сином чи внуком партизаном УПА означало хрест на всьому житті. Тому дітям нічого не розповідали, щоб вони нікому не проговорилися. Так відбулася всесоюзна втрата пам'яті.

В.К.: - Ми знайшли аналогію цьому у міфології. Раніше вірили, що наш світ і потойбічний розділяє Забудь-Річка. Коли людина помирає, душа перелітає через неї, усе забуваючи. А коли народжується, перелітає назад, і забуває все, що було по той бік. Нам здалося, що ця річка проходить не між світами, а в кожній родині між поколіннями. Цю річку копали наші предки, коли закопували документи про своє походження.

Але розуміючи, що сучасний читач навряд чи зрадіє товстому історичному роману, ми зробили так, щоб дії відбувалися паралельно в тому часі і в нашому. Тож нащадки розслідують те, що відбувалося з їхніми дідами.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 1

Інтерв'ю з Капрановими - фото 2

- Мабуть, довго збирали історичні матеріали?

В.К.: - Ми опрацювали тонни мемуарів, їздили на місця подій, пішки пройшли всі ці стежки, якими ходили наші герої. У Бережанах познайомилися з фантастичними людьми, які зібрали історію Бережанської гімназії за 200 років.

Коли ти про щось пишеш, ти повинен відчути живу нитку, щоб тобі повірили. От ми бачили багато радянських фільмів про війну, нібито знаємо, як тоді воювали. А от з мемуарів, наприклад, дізнаємося, що статут забороняв знімати шинелі на передовій, аби бути завжди готовими до бою. Люди лягали на землю, примерзали, а зранку намагалися встати, і пів'поли відривалося. Тож в армії ходили в половині шинелі. Таких моментів ніде не побачити, але якщо їх не буде, це буде черговий агітпропівський твір.

- Довго працювали над книжкою?

- Від створення першого файлу до виходу книжки минуло чотири роки. Ми подивилися у "Ворді", порахували, і вийшло, що працювали над нею 3110 годин. В середньому кожен файл, тобто розділ книжки, редагувався 53 рази.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 3

НА МИТНИЦІ КНИЖКИ ВИМІРЮЮТЬСЯ У КІЛОГРАМАХ. КОНТРОЛЮ НЕМАЄ

- Провели презентацію "Забудь-Річки" на "Книжковому Арсеналі"?

В.К.: - Ми запланували презентацію, але організатори не дали нам дозволу.

- Чому?

В.К.: - Це питання не до нас, а до "Арсеналу". Ми подавалися ще в січні, коли ще не було книжки. Планували провести дискусію про українців у Другій світовій війні на основі нашого роману. Але організаторам ідея не сподобалася. У мене немає навіть версії щодо причини.

- Як вам взагалі рівень цьогорічного "Арсеналу"?

В.К.: - Минулорічний "Книжковий Арсенал" подавав великі надії, але цього разу вийшло гірше. По-перше, були величезні організаційні хиби. Тисячі людей проходили через два турнікети. Жодна каса не брала карток. Люди бігали з виряченими очима, шукали банкомат. По-друге, презентаційна частина формувалася незрозуміло як. Юрію Винничку не дали презентувати книжку про Розстріляне відродження, нам відмовили підняти тему Другої світової. Зате була дискусія про те, чи потрібна видавцям своя книгарня – її слухали 20 людей. Це суб’єктивізм в квадраті.

Д.К.: - Не всім видавцям дали оформити власні стенди. Не розбереш, де що – колотнеча, лабіринт, ніхто нічого не розуміє. А частині взагалі відмовили в участі – до нас підходили колеги і просили розмістити їхні книги у нас. При цьому в залах "Арсеналу" гуляла сила-силенна місця… На тому ж Львівському Форумі ніколи нікому не відмовляють.

- "Книжковий Арсенал" запам’ятався, в тому числі, скандалом з творами Олександра Дугіна та Адольфа Гітлера у продажу… Як вважаєте, тут є провина організаторів?

В.К.: - У нас була схожа історія. На Трійцю спільно з Київським патріархатом проводили виставку в Михайлівському. Одне видавництво притаранило Велесову книгу і рідновірську літературу. Звісно, батюшки зразу підняли скандал… Навіть 20 видавців контролювати складно, не кажучи вже про 100.

В Україні на прилавках десь 200 – 300 тис. книжок, знайти серед них заборонені малореально.

- І що цим робити?

Д.К.: - Наразі почала працювати робоча група при Держкомтелерадіо, якій поставили задачу щось із цим вирішити. Кордон лишається неконтрольованим для книжок не тільки на Донбасі, але і в Харкові. В мікроавтобус сідає десять "бабушок", їдуть 50 км в Бєлгород, там завантажують 500 кг книжок – 50 кг на "бабушку", в'їжджають без проблем і отримують за це все гонорар.

В.К: - На митниці книжки вимірюється в кілограмах. Тож скільки буде виставок, скільки буде таких скандалів.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 4

Інтерв'ю з Капрановими - фото 5

НОВИХ АВТОРІВ НЕ БЕРЕМО. КРАЩЕ ВИДАТИ МАТІОС

- Тож ви виступаєте за те, щоб заборонити імпорт книжок з Росії?

В.К.: - Так, до того моменту, коли останній ворожий солдат забереться з України.

- Але в українському книговидавництві є величезні прогалини…

ВК: - Вони будуть закриватися, якщо припинити імпорт. Зараз, якщо я захочу випустити певну книжку, вона на прилавок не потрапить, бо там все зайнято. Якщо цього не буде, український споживач зверне увагу на власний ринок.

Д.К: - Попит народить пропозицію. У видавництвах з'являться робочі місця для перекладачів, друкарів. Сьогодні книжки друкуються в Твері чи в Тулі і везуться через кордон. Якщо ми закриємо кордон, той, хто хоче продавати у нас Дар'ю Донцову, видасть її в Білій Церкві або Харкові і залишить гроші в Україні. Для видавців масової літератури це буде однозначно рентабельно, питання ж з електронною літературою можна вирішити за рахунок букінг-принту (малотиражного друку – ред.) чи електронної книги.

- Зараз на ринку української літератури відчувається якесь пожвавлення?

В.К: - Пожвавлення ми відчуваємо давно. Коли почалася війна, різко зріс попит на українську книжку.

- Нові автори у вашому видавництві з'явилися?

Д.К.: - Ні, тому що ми ще до революції прибутки знизилися у 10 разів. Ще у 2010 році, як і більшість видавців, ми припинили ризикувати з новими авторами. Сьогодні, якщо ти вкладаєш у книжку 100 тис. грн., а це не така вже й захмарна цифра, вірогідність повернути гроші на творі нового автора низька. Тому видати ще одну книжку Марії Матіос краще, ніж ризикувати з новими іменами.

- Це взагалі біда української культури… На арені одні й ті самі.

В. К. : - І не тільки української. Ще у 2010 росіяни писали, що у Франкфурті на їхніх стендах не було нових імен. А це означає, що через п’ять років не буде кого туди везти. Це криза ринків усіх країн. У видавництві все ще відчувається криза 2008 року.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 6

РОЗМОВИ ПРО РОСІЙСЬКИХ ОПОЗИЦІОНЕРІВ ЗАМИЛЮЮТЬ ОЧІ

- У Мережі ви поширюєте петицію про повну заборону російського контенту. Тим часом багато хто вважає такий підхід недемократичним…

ВК: - У нас іде війна, мій син кілька тижнів тому демобілізувався. І коли мій син воює з країною, нелогічно платити їй гроші за мильні серіалі і неякісні пісеньки. Росіяни окупували частину нашої території і цього не заперечують, чому ж ми маємо купувати у них інформаційний продукт?

- Але ж серед російських митців є і адекватні. З чого нам, наприклад, забороняти, пісні Андрія Макаревича?

ВК: - Коли війна закінчиться, будемо розбиратися з кожною конкретною людиною – хочемо ми її бачити, чи ні. Зараз будь-який громадянин Росії – представник країни, яка веде з нами війну. Якщо людина хоче перейти на іншу сторону, вона оголошує: "Я тепер за Україну", тоді – ласкаво просимо.

- Наприклад, Андрій Орлов (поет Орлуша – ред.) у "Фейсбуці" неодноразово казав, що він за Україну…

Д.К: - Винятки бувають завжди. Якщо сказав, звертайся до МЗС, це питання будуть окремо обговорювати. Сьогодні в Україні на радіо та телебаченні того ж Макаревича мало, а Орлуші взагалі немає. Розмови про опозиційних митців мають на меті замилити ситуацію і привезти сюди шансон і попсу. Один Макаревич прикриває ціле радіо "Шансон". Коли піднімаємо питання про прогресивних митців, ми захищаємо серіали про НКВД-истів. Тому ми хочемо заборонити всіх, а з прогресивними митцями будемо розбиратися. Зрештою, їх не так багато.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 7

Інтерв'ю з Капрановими - фото 8

СПРОБУВАТИ ПОЧУТИ ІНШУ СТОРОНУ МОЖНА ЧЕРЕЗ 30 РОКІВ ПІСЛЯ КАПІТУЛЯЦІЇ ПУТІНА

- Нещодавно Пилип Іллєнко розпустив експертну комісію при Держкіно з питань розповсюдження та демонстрування фільмів, в яку ви входили. Вас не запрошують у нову комісію?

ВК: - Поки що про це не говорили, там добровільне висування. Але насправді, коли підрозділ не виконав своє завдання, командування має право його розпустити. Це інформаційна війна, тому я підтримую рішення Іллєнко.

- Чому колеги по комісії стали на захист "Не зарікайся"?

ДК: - Вони забули, що рішення у мирний і воєнний час повинні бути різні. Пристали на аргумент: "Ту сторону теж треба почути. У нас же свобода слова".

В.К: - На тому засіданні наводили приклад"17 миттєвостей весни", де німці показані людяними. Але на радянські екрани серіал випустили через 30 років після капітуляції Німеччини. Через 30 років після капітуляції Путіна і міжнародного засудження рашизму ми знімемо кіно і почуємо ту сторону. Якщо ж це робити раніше, ворожі танки будуть у Києві.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 9

- Вважаєте, що серія про сепаратистів – запланована диверсія?

Д. К.: - Та ні, це дурь просто. Автори серіалу - вата-ватою, не розрізняють добро і зло. А тут важливе питання ієрархія цінностей. Для українців перша свобода, потім – життя, родина. А у тієї сторони на першому місці "русскій мір" або гроші.

В.К.: - У тій серії спробували зробити ін’єкцію ворожих цінностей в наше інформаційне суспільство.

- Що ще казали автори серіалу?

Д.К.: - Що вони страшні патріоти, що їх ненавидять на Росії. Показували витяг на вісім хвилин з серіалу з українськими прапорами. Ну да, 8 хвилин прапорів на 100 серій. Хоча там є і волонтери, і добровольці.

В.К.: - Їхній головний аргумент в тому, що ми стаємо схожими на Росію, забороняючи. Мовляв, хіба Майдан стояв за цензуру?

- Всілякі заборони і справді лякають…

ВК: - Коли настане мирний час, я перший буду за те, щоб все переінакшити. Зараз такі розмови не на часі.

- Потім може бути складно повернутися на мирні рейки, з'явиться звичка забороняти

Д.К.: - Перейти на режим воєнного часу – бажання громадськості. Це ж не влада давить на суспільство… І так само громадськість повинна буде тиснути на владу, аби повернутися до правил мирного часу. Серіали ж забороняє не закон, а громадянське суспільство.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 10

НАРАЗІ РОСІЙСЬКІ АКТОРИ ЗАМОВКЛИ І РУБАЮТЬ БАБЛО

- За час роботи у комісії довелося бачити багато української пропаганди в російських фільмах?

В.К.: - Тут цікаво, що росіяни дуже швидко адаптувалися до наших вимог. За півроку з'явилися російські детективи, де слідчі без пагонів, без прапорів, сидять в сірих кабінетах, жодного герба чи портрета Путіна не видно. У фільмі "День виборів - 2" пам’ятник Путіну перемалювали на пам’ятник Шевченку. У російському фільмі губернатор, якого обирають, іде в парк, і там стоїть Кобзар. А ще, коли ти працюєш експертом, тобі часто приходять фільми на стадії зборки. Ти розумієш, що монтаж фільмів для України та Росії буде різним. Прибирають сюжетні лінії, репліки, герої. Вони граються чисто в гроші, їм все одно, для кого знімати.

Д.К.: - І це великий привіт автором серіалу "Не зарікайся" . Росіяни вже докумекали, що заради ринку можна покрутитися, хоча українці – не їхній головний споживач. А ці зробили 100 серій для України, і не подумали про такі прості речі.

В. К.: Коли заборонили Охлобистіних і Пореченкових, постановили, що у всіх контрактах на фільми з Росії буде пункт, який передбачає, що знімальна група не їздить на Донбас, заяв не робить, а тихо грає в серіалі і рубає бабло. Багато російських зірок затихло – ані про Путіна, а ні проти Путіна не говорять. Їхня задача – щоб ми ходили в кіно і несли гроші.

Схожа ситуація з видавництвом. Ми недооцінюємо свого споживчого потенціалу. Якщо ми займемо чітку позицію і в кіно, і в книжках, і в телепросторі, вони її сприймуть і витанцьовувати для нас джигу.

ГЕНДЕЛИКИ "РОСТУТЬ" І БЕЗ МІНІСТЕРСТВА

- Які наразі є проблеми в українській культурі, в чому уряд не допрацьовує?

Д.К: - Мінкульт не розуміє небезпеки децентралізації для культури. Ми зараз їздимо районними центрами і бачимо, що при об'єднанні сіл в одну громаду, спочатку рубають клуби і бібліотеки. Йде погром інфраструктури культури. У нас 29 тис. населених пунктів, 1 тис. книгарень, 15 тис. бібліотек. Не всюди є вибір між пляшкою і книжкою. Кількість культурних закладів може зменшитися на 2/3.

У заступника міністра культури лежить новий наказ про нормативи забезпечення бібліотеками, і він не підписаний. А про забезпечення книгарнями навіть розмовляти не хочуть. Кажуть: "Книгарні приватні, хочеш – відкривай, хочеш - ні". Але ж це дуже важлива соціальна норма. Тут згадується жарт: "На Троєщині знайшли хлопчика, вихованого собаками. Це єдиний вихований хлопчик на Троєщині". І це, з огляду на ситуацію, зовсім не смішно.

В.К.: - Насправді влада повинна лише створити належні умови для розвитку культури. У нас немає міністерства генделиків, зате у нас в кожному селі ганделик. Зате у нас є Міністерство культури, а бібліотеки є далеко не в кожному селі.

От у Очакові сьогодні не працює жоден кінотеатр, два стоять закриті. Кожен рік з бюджету виділяються гроші на їхній ремонт і присвоюються.

Відкрити кінотеатр коштує 15 тис. євро. І от, наприклад, приходить інвестор, а йому кажуть: 100 тис. доларів – і вперед. Насправді ж держава повинна сказати чиновникам: "Треба, щоб був кінотеатр, бо знімемо". Тоді вже вони починають ворушити мізками, як вийти з ситуації. Можна, наприклад, взяти того підприємця в долю…

Інтерв'ю з Капрановими - фото 11

- Ага, а наразі дивитися кіно і читати книжки без проблем можуть лише в мегаполісах…

В.К.: - Тут теж не без проблем… Наприклад, п’ять років тому у Києві було лише 40 книгарень. Зрозуміло, що за таких обставин гопників все більше.

Ми пробували вирішити проблему з книгарнями. Побудували причепи для торгівлі книгами і почали їх розставляти по місту. За Януковича намагалися торгувати на Площі Шевченка. Але приїжджала міліція і ми вирушали визволяти продавця з міліції. Нам казали: "Тут проїжджає президент, щоб він не бачив, як ви торгуєте книжками". Розумію, його книжки ображають (посміхається).

Але за Кличка ситуація схожа. Влада наші причепи потрактували як МАФи. У них немає правил, які регулюють пересувну торгівлю, зате є "Київблагоустрій", який займається МАФами. Наш причеп вивезли і проінформували: "Ми демонтували ваш МАФ". Пересувна книгарня два роки під арештом, зараз ми з ними судимося. Вже відбулося перше засідання. Показуємо техпаспорт, фото "МАФу" на колесах, аби довести, що це таки авто.

Д.К: - Владі потрібно виділити ділянки для пересувної торгівлі, визначити правила, щоб вночі торговців і духу не було. А не так, що поставив авто на домкратах і стоїш місяць. Але у КМДА цим не заморочуються.

В.К: - А це ж майбутнє наших дітей. Хочеться, щоб наші внуки росли в культурному середовищі.

Інтерв'ю з Капрановими - фото 12

Інтерв'ю з Капрановими - фото 13

Фото: Олександр Хоменко / depo.ua

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Країна Укропів

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme