Укроп лук

Добрий фей - чоботар Андрєй. Що буває, коли робиш те, що давно хотілося

Волонтер з Краматорська Андрій Шавкунов два роки допомагав армії, а потім взявся за втілення власних мрій, тож став чоботарем і допомагає дітям

08 грудня 2016, 11:00

Добрий фей - чоботар Андрєй. Що буває, коли робиш те, що давно хотілося

Журналісту Depo.ua Андрій розповів, чому не шиє чоловіче взуття, якої думки про "лабутени" та як планує виховувати складних дітей і завойовувати Європу.

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 1

Дівчата пригортають до себе коробки із новими чобітками і сором'язливо посміхаються. Щасливі. Не очікували.

Можна навіть сказати – не сподівалися.

Це Мар'їнка загальноосвітня середня школа № 2. Добрим "феєм" для старшокласників  цього навчального закладу, що дивом вцілів в прифронтову місті, став чоботар Андрій Шавкунов.

Навесні буде рік, як він припинив їздити на передову з гуманітарними вантажами, відкрив ательє в рідному Краматорську і почав втілювати у життя  свою давню задумку – шити взуття. А нещодавно втілив ще одне бажання – зробити щось хороше знедоленим дітям.

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 2

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 3

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 4

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 5

"Мені хотілося віддати пар п'ятнадцять. На серці було бажання подарувати і я став шукати, в кого є потреби. Спочатку думав віддати в інтернат в Краматорську, але там тільки 5-6 дівчат мали розмір 36-39. А потім знайшов нужду – Сергій Косяк (відомий волонтер з Донеччини, - ред) в "Фейсбуці" постив про Мар'їнку. Я написав йому з приводу школи № 2, щоб він мене звів з директором і привіз їм 17 пар для дівчат. В таких містах як Мар'їнка залишаються діти тільки з бідних сімей. Сім'ї, в яких достаток є, свою дитину не залишать вчитися в школі, де на вікнах мішки, в будь який момент може початися стрільба і всі біжать у підвал. Адміністрація школи намагалася в першу чергу взути дівчат з багатодітних сімей, чи тих, в кого зовсім погано з грошима, чи дім згорів. А потім роздавали взуття всім дівчатам, в яких розмір з 36 по 39, і вийшло взути всіх", - розповідає Андрій.

Після цього він вирішив, що кожну 21 пару чобітків віддаватиме нужденним.

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 6

Два роки до цього Андрій займався допомогою українській армії. В листопаді 2014 він перший раз поїхав із вантажем на передову і до лютого 2016 року ганяв з Краматорська до передка і в зворотному напрямку. Возив харчі, продуктові набори, військове обладнання, що його діставав в Києві друг, волонтер Тім Златкін.

На початку цього року Андрій зрозумів, що возити в АТО гуманітарку більше нема потреби і нарешті взявся втілювати у життя давню мрію. Ще юнаком він навчився від батька свого близького друга шити взуття і більше 10 років марив відкриттям ательє. Навіть назву бренду придумав – Shave. "Шаве" це царська долина, в перекладі з івриту. Біблійне місце.

Власне, бренду поки що нема, і свою "фішку" Андрій ще випрацьовує.

"Лабутени - це оригінально. Як співака впізнають по голосу, так і твоє взуття мають впізнавати по твоєму почерку, навіть якщо на ньому лейби нема, - пояснює Андрій на питання, творчість яких відомих чоботарів йому до вподоби. - Роберто Кавалі подобається. А так більше відстежую нашого українського виробника"

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 7

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 8

В травні 2016 Андрій пошив перші балетки – жовто-блакитні, 39 розміру і подарував їх волонтерці Олі, яка живе в Парижі. Друзі зробили репост, скоро від клієнтів не було відбою – всі хотіли патріотичне взуття.

В Краматорську жовто-блакитні балетки зводили деяких жителів з розуму

"Є не маленька, на жаль, частина населення, якій все кортить, все хочеться в Росію. Конкретно ніхто нічого не казав, але загострювали (на балетках, - ред) увагу. Такі люди коли жовто-блакитне бачать, їх починає тіпати", - сміється Андрій.

Взуття ручної роботи продається непогано, купують його на оптовому ринку і замовляють інтернет-магазини. Чимало індивідуальних замовлень. Але звісно, хотілося б продавати більше.

Наразі в Андрія працює четверо людей: один на ремонті взуття, один займається стяжкою, ще є швачка і її помічниця, закрійниця. Майже всі – вимушені переселенці. Крім взуття шиють сумки-шопери, клатчі, обкладинки на паспорти. Влітку пробували чоловічі шльопанці. Взагалі-то Андрій чоловічого не шиє.

"Скільки в чоловіка пар взуття? В основному - дві. А в жінки? Отож", - пояснює він.

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 9

Працює з італійським замшем і турецьким флотаром (натуральна шкіра з природньою лицьовою поверхнею підвищеної еластичності, - ред). Пробував український, але якість не задовольнила.

Пояснює і про ціни – такі низькі (зимові чоботі коштують тисячу гривень), бо працює без посередників. Останні, за словами Андрія, заробляють більше за виробників. Наприклад, якщо він має з пари взуття сто гривень, посередник матиме 200.

"Тому й таке дороге брендове взуття з Європи, - пояснює він. – Там труд чоботарів, шевців дуже дорогий, гарно сплачується, тож виробництво розміщують, в тому числі в нас в Україні. А потім наші продавці їдуть до Італії, і там його купують. В Україні безпосередньо не купиш – фабрики навіть своїм працівникам не продають. В нас Вітя (стяжник, ред) працював раніше на такому підприємстві в Макіївці, каже, самі працівники не могли купити собі те взуття – їм не продавали. Тільки якщо браковане".

Добрий фей - чоботар Андрєй або Що буває, коли робиш те, що давно хотілося - фото 10

Андрій виношує амбітні плани також торгувати з Європою. Чотири пари взуття вже продав в Португалію – дівчині, яка родом з Києва і одна пара поїхала у подарунок до Франції.

І ще одна велика мета – відкрити притулок для алко-, наркозалежних і складних дітей. До війни він вже займався реабілітацією пацієнтів із залежностями.

"Мене тягне до складних, - посміхається. - Мабуть, тому що сам складний...  Мені із ними цікаво".  

Більше новин читайте на Країна Укропів.Depo

Loading...
Loading...