"Свій до свого по своє": self-made-man по-українськи

Галицький рух кооперативної торгівлі "Свій до свого по своє" на початку ХХ ст. дозволив українським виробникам практично витіснити закордонні товари з території регіону

А старт цьому поклали всього лише кілька підприємців, які не побоялися почати те, що спочатку здавалося авантюрою.

Історія галицького кооператорства почалася з товариства оптових закупівель «Народна торгівля», ідеологом і головою якого був архітектор Василь Нагірний.
Життя Нагірного складалася непросто: рано осиротівши, він залишився практично без засобів до існування. Але незважаючи на всі труднощі, хлопець, якому не вистачало на їжу та одяг, зумів закінчити гімназію і навіть вступити до львівської Технічної академії. Паралельно з навчанням він підробляв репетиторством і, зібравши фантастичну для нього (але дуже скромну в дійсності) суму в 60 крон, відправився до Цюріха. Там юнак спочатку вступив на підготовчий курс Політехнічного університету, а рік по тому перевівся на будівельний факультет.

"Свій до свого по своє": self-made-man по-українськи - фото 1

Економічний лікнеп

У Швейцарії Нагірний провів загалом одинадцять років. Саме там він сформував свій перший великий капітал.

Василь успішно працював в архітектурному бюро професора Штадлера і в відділі будівництва муніципалітету Цюріха, але головне - не побоявся заснувати власну справу. У Цюріху Нагірний познайомився з кооперативним рухом і, натхненний його перспективи та можливості, створив своє перше товариство «Славія».
Коли в 1882 році Нагірний повернувся до Львова, у нього вже були і гроші, і ім'я. Архітектурна і підприємницька діяльність в комплексі створили йому прекрасну репутацію, яка дозволила швидко зібрати коло однодумців-кооператорів.

Перші збори новоствореної «Народної торгівлі» відбулися вже в 1883-му. Організація ставила перед собою за мету створити централізований склад товарів, закуплених оптом для невеликих магазинів, які належали різноманітним українським організаціям - світським і церковним, а також приватним особам.

Свої погляди на ключові принципи кооперації Нагірний виклав в роботі «Як люди самі собі допомагають в нужді» і опублікував її в газеті «Діло».
Щоправда, практика показала, що в реальності допомагати собі самі люди були ще не готові: «Народній торгівлі» знадобилося близько двох років активної роботи з консервативними настроями і громадським неприйняттям нових ідей, перш ніж товариство змогло налагодити повноцінну діяльність.

Ще однією проблемою на шляху розвитку кооперативного руху стало те, що багато магазинів розорялися через банальне невміння їх власників вести бізнес. І спеціально для них невтомний просвітитель Нагірний написав детальну інструкцію «Поради з кревання магазинами». Лікнеп допоміг - банкрутств серед членів «Народної торгівлі» стало набагато менше.

"Свій до свого по своє": self-made-man по-українськи - фото 2

І все ж навіть самим підкованим в теорії кооператорам на практиці бракувало коштів для розвитку з бізнесу. Щоб вирішити цю проблему, Нагірний з колегами заснував страхове товариство «Дністер», а також «Товариство взаємного кредиту».

Правда, профільні чиновники, без підпису яких статут «Дністра» вважався б недійсним, були налаштовані дуже скептично, і Нагірному, що втомився оббивати пороги кабінетів, довелося піти на невелику хитрість. Під приводом вишуканої вечері він запросив їх усіх до себе додому і практично «взяв у заручники»: змусив обговорити всі спірні моменти, знайти компроміс і підписати-таки документ.

До 1914 року членами «Дністра» значилися 95 тис. 630 осіб, а страхових агентів було 1200. До цього часу «Товариство взаємного кредиту» виділило на потреби членів руху «Свій до свого по своє» 500 тисяч крон.
Сама «Народна торгівля» складалася з 93 кооперативів і в загальній сумі налічувала 1 244 учасники. З організацією співпрацював 831 магазин.

"Свій до свого по своє": self-made-man по-українськи - фото 3

«Золото Полуботка»: кооперативний варіант

Початок Першої світової зупинив розвиток руху, але після закінчення війни ініціатива «Свій до свого по своє» знайшла нове життя.

Найяскравіший приклад - союз молочних кооперативів «Маслосоюз». Заснований в 1904 році композитором Остапом Нижанківським, до 1914-го він об'єднував приблизно сотню невеликих підприємств: селяни здавали йому близько 7,5 млн л молока, з яких він виробляв приблизно 300 тис. кг масла на рік.

У міжвоєнний період «Маслосоюз» відновив роботу, і швидко став найуспішнішим і найвідомішим українським «брендом». Хоча не все йшло гладко: нові технології, наприклад, сепаратор, часто не сприймалися селянами. Люди вважали, що всередині апарату сидить «нечистий», і що корова після таких «знущань» перестане приносити молоко.

Залишала бажати кращого і логістика - молоко і масло доставляли возами з сільських околиць на львівський вокзал, використовуючи замість холодильних камер величезні шматки льоду. Більше того, молоді керівники «Маслосоюзу» Андрій Чумак і Андрій Палій на перших порах і самі возили масло у великих валізах. Лише в 1927 році, коли головний офіс переїхав зі Стрия до Львова, два Андрії, які взяли курс на модернізацію підприємства, змогли дозволити собі перший вантажний автомобіль, оснащений спеціальними холодильними установками.
На момент націоналізації «Маслосоюзу» сталінським режимом в 1939 році, таких авто в розпорядженні українських «молочних королів» було вже 19, а оборотний капітал становив 12,1 млн злотих.

Фірма брала молоко від 200 тисяч сільських дворів, і до кінця 1930-х продавала близько 8 млн кг масла на рік. При цьому близько третини йшло на експорт.
Після початку Другої світової Чумак і Палій емігрували. Серед представників діаспори досі ходять легенди про мільйони, які підприємці нібито поклали в британські банки - щоб гроші зберігалися там доти, поки не повернеться незалежна українська кооперація. Таке собі «золото Полуботка» по-маслосоюзівськи.

Нагірний, Нижанківський, Чумак і Палій зробили дуже багато для становлення і розвитку руху «Свій до свого по своє». А він, в свою чергу, дав потужний поштовх розвитку підприємництва в Україні - всьому тому, що сьогодні назвали б малим та середнім бізнесом.

Цими ж принципами підтримки і взаємовиручки пропонують керуватися і ініціатори проекту «Свій до свого 2.0» компанія «Джерелія». Минулий рік компанія присвятила пошуку маленьких і середніх українських мануфактур, які готові запропонувати Україні якісний товар. Шукали всіх: виробників косметики, одягу, натурального меду і чаю, текстилю. В результаті «Джерелія» відкрила 67 представництв по всій країні, а купувати через неї українські товари почали більше 12 тисяч чоловік.

Перший етап програми «Свій до свого 2.0» закликає виробників надіслати історію свого бренду на електронну пошту [email protected] Найбільш цікавим брендам «Джерелія» допоможе з промоцією, а тим, чий товар буде відповідати всім стандартам компанії, - з виробництвом.

Більше новин читайте на Країна Укропів.Depo

Loading...
Loading...