Як запам’ятається оперна легенда Гнатюк: Від любові до України до зустрічі зі Сталіним

Depo.ua пропонує добірку пісень, арій та романсів у виконанні незрівнянного співака Дмитра Гнатюка.

БІОГРАФІЯ

Видатний український оперний співак (баритон), режисер, педагог, народний артист України, народний артист СРСР, герой Соціалістичної Праці, герой України Дмитро Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області у селянській родині.

Під час Другої Світової війни й повторної румунської окупації Дмитро Гнатюк жив в евакуації — місто Нижня Салда Свердловської області, де змушений був працювати металургом.

З 1945 року, після звільнення Чернівецької області від румунських загарбників, стає артистом Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської.

Закінчив Київське музичне училище, у 1951 — Київську консерваторію (клас І. С. Паторжинського). Під час навчання мав зустріч із диктатором СРСР Йосипом Сталіним, який також оцінив його талант. 

Пізніше стає солістом Київського театру опери і балету (1951–1988), директором (1979–1980), режисером (1980–1988). Водночас 1983–1993 — завідувач кафедри оперної підготовки Київської консерваторії. До 90-річчя видатного співака Василь Фольварочний присвятив Дмитру Гнатюку роман-хроніку "На висотах орлиного лету".

ЦІКАВІ ФАКТИ ТА ЦИТАТИ

Мав широкий жанрово-стильовий діапазон. Сильний голос, рівний у всіх регістрах, гнучкий у відтінках. Бездоганна техніка вокалу, дикції, акторської гри. Саме для його голосу написав багато класичних творів композитор Олександр Білаш, зокрема пісню на слова Дмитра Павличка "Два кольори".

Виконував оперні партії Остапа ("Тарас Бульба"), Миколи ("Наталка Полтавка") Султана ("Запорожець за Дунаєм") Енея, Мазепи, Євгенія Онєгіна, князя Ігоря, Ріголетто, Фігаро тощо. Як режисер поставив понад двадцять спектаклів («Князь Ігор», "Тарас Бульба", "Запорожець за Дунаєм", "Наталка Полтавка" та інші).

Записав понад 30 платівок.

Виступав як концертний співак, гастролював за кордоном (Угорщина, США, Канада, Російська Федерація, Португалія, Німеччина). Записав понад 15 платівок, 6 компакт-дисків. Всього у концертному репертуарі понад 85 творів національної та світової класики — від буковинця Сидора Воробкевича до австрійця Йозефа Гайдна.

Співак Гнатюк — один з митців, який декларував чітку українську ідентичність у всі роки радянського режиму. Припускають, що зустріч зі Сталіним під час навчання в Консерваторії та його прихильність до молодого таланту дала своєрідний карт-бланш на більшу свободу вибору мистецьких уподобань. Зокрема, співак доклав багато зусиль для популяризації української пісенної класики, частина з якої була під забороною (твори Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича). 

З березня 1998 до квітня 2002 — Народний депутат України 3-го скликання, заступник голови Комітету ВР з питань культури та духовності.

2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав з народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності.

Про Україну

"Боже, я ж так любив усе українське з самого малечку! В родині співали пісень наших, вони гарні, мелодійні. Говорили рідною мовою. Хоча румуни були жорстокі до українців… Скрізь рясніли написи "Говоріть тільки по-румунськи". Я закінчив румунську школу. Але душа почувалася українською. Рано почав співати. З мене навіть трохи насміхалися, бо співав усюди, де міг, і дуже ретельно тим своїм тоненьким голосочком виводив мелодію".

Про зустріч із Сталіним

"Ви собі не уявляєте, що я тоді, ще студент консерваторії, пережив! Коли я вийшов до публіки, моя нервова система просто відмовила. Я пам'ятаю, що співав "Дивлюсь я на небо", чудову нашу пісню".

Про радянську цензуру

"У словах Дмитра Павличка знаєте, що побачили прискіпливі радянські чиновники? "Бандерівські" кольори! І мені доводилося довго переконувати, що Павличко писав про кольори вишиванок, про чорну землю хліборобської ниви і червоні маки, про кущ калини в осінньому полі…".

Про Росію та церкву

"У духовному житті України занадто багато політики. От у нас є церква Московського патріархату і Київського. Я вважаю, що помісна церква має бути. Всі ми молимося до одного Бога. Але чому ми маємо це робити російською мовою? Коли політика втручається в духовність — це погано! Я за те, щоб жити у дружбі з нашими сусідами. Але, як казав поет, — "у кожного своя доля і свій шлях широкий". Ми, українці, нарешті здобули незалежність. Дорожіть цим, плекайте це, тіштеся цією незалежністю, бо вона відкриває великі перспективи — мати свою державу і бути господарем на своїй землі".