Орнітолог про сов на кладовищі, зникнення рідкісних птахів в АТО і образ вченого-жебрака

Український орнітолог Наталія Атамась вистежує птахів на байдарці, займається реформуванням науки та доводить сотням українців, що наука – це цікаво

Спостереження за пташками – один з надзвичайно популярних світових трендів. "Озброївшись" камерами і блокнотами, аматори насолоджуються відпочинком і роблять яскраві знімки. Потім постачають дані науковцям, які проводять дослідження.

У нас цей тренд тільки починає набирати оберти. Західноукраїнське орнітологічне товариство, наприклад, отримавши норвезький грант, не так давно набрало першу групу з Birdwatching (спостереження за птахами – ред.) Поки що вченим доводиться проводити польові дослідження самотужки.

В Україні близько 100 орнітологів, що для такої великої країни надзвичайно мало. Але стежити за пташками і аналізувати їхню поведінку вкрай важливо, адже пташки – живі маркери змін. І якщо не звертати на них уваги, людина може втратити власний дім.

Наталія Атамась спеціалізується на водоплавних птахах, і, окрім своєї захопливої роботи, бере участь у реформуванні науки, а також – її популяризації. Три роки тому Наталія разом з вченими-однодумцями організувала Дні науки, які тепер проходять вже в сімох містах і збирають гостей різного віку і професій.

Пані Атамась розповіла Depo.ua про нових пернатих резидентів України, сумну екологічну ситуацію в АТО і спосіб вивести українську науку на високий рівень.

У ПЕРШИХ ЕКСПЕДИЦІЯХ ЧАСТО ПОТРАПЛЯЛА У ХАЛЕПИ

- Наталіє, чому обрали таку екзотичну для Україну професію? Ваші батьки теж зоологи?

- Мої батьки – технарі. А в цю професію закохалася ще в дитинстві. Я любила тварин - у мене жили і собаки, і кицьки. Розводила папуг і ходила в гурток юннатів. Але дика природа мені цікавила більше.

- Багато ходили в походи?

- Насправді, ні. Я була книжною дитиною. У перших студентських експедиціях постійно потрапляла у халепи, могла заблукати в трьох соснах. А якось, коли намагалася розвести багаття, ледь не підпалила ліс. Добре, що це було поруч з Дніпром, - загасили. Тільки кросівки собі спалила. Плутала, куди вказує стрілка компасу, не могла навіть відкрити банку консервів ножем. Звісно, з часом всьому навчилася.

- Одразу обрали водоплавних птахів?

- Моя перша курсова робота була присвячена совам, і їхню популяцію треба було досліджувати вночі. Це зараз у студентів є пристрої з записом крику сови. А я була змушена наслідувати "мову" пташок сама. Крикнеш в темряву "угу", починається пташина перекличка. Занотовуєш, скільки їх ховається у темряві.

Заради дослідження блукала вночі по парках, через дірку у паркані залазила на територію ботанічного саду. А ще ходила по кладовищах – сови люблять там селитися. Пробираюся вночі між склепів на Байковому і "угукаю". Чого тільки не бачила – і сатанистів з їхніми божевільними ритуалами, і безхатченків, які ласують місцевою живністю.

А потім поїхала стежити за мартинами на байдарках. Мені сподобалося, і я вирішила зайнятися водоплавними птахами. По-перше, стежити за совами – надто вже екстремально, а по-друге – я дуже люблю воду. І у своєму виборі я не розчарувалася.

УКРАЇНЦІ І ПОЛЯКИ ВИВЧАЮТЬ ХОРОБРИХ ПРИБУЛЬЦІВ

- В чому полягає ваша робота?

- Я працюю з човнів, байдарок, ходжу на веслах за визначеними маршрутами. Шукаю птахів і досліджую особливості їхнього життя. Так триває багато років. Зрештою ти отримуєш картину, яка може говорити про багато речей. Якщо птах рідкісний, дізнаєшся, як його краще охороняти. Отримуєш дані про екосистему – що з нею відбувається, як її зберегти. Це складна машинка з купою механізмів. І коли втручається людина – розливає нафту, вирубає ліси, завозить чужорідних тварин, це може призвести до плачевних наслідків і мільйонних збитків. Знаючи, як це працює, можна спрогнозувати, що буде далі з тваринами і людьми.

- Зазвичай їздите одна? Де ночуєте?

- Одна, або ж беру з собою напарника. Зупиняюсь в наметі на островах, готую на багатті. Польовий виїзд триває від трьох днів до двох тижнів. Таких виїздів з квітня по вересень в середньому 20-25.

- Трапляються несподіванки, чи у птахів звички відносно сталі?

- Жоден рік не буває схожим на попередній. За кожним поворотом – нові поселення, нові птахи. А буває, що давні резиденти поводять себе геть інакше. Міні-відкриття роблю щодня.

Але бувають і постійні явища. Так, у мене є знайомий орлан, а у нього - улюблений затоплений пень. Птах там облаштував кормовий столик. Спіймав величезного товстолобика, сідає, їсть. І я знаю, от на тому місці буде сидіти орлан, і валятися залишки його обіду. Вітаюся, як зі старим другом (посміхається).

- Це він сидить у вас на голові на фото у Facebook?

- Ні, це білощокий крячок – дуже цікавий вид. До 1990-х років їх у нас на Дніпрі не було. І от з'явилися… Дослідити причини цього надзвичайно важливо. Заселення нового виду – величезна проблема у біології. Наприклад, баклани можуть формувати 100-тисячні колонії. Це справжня екологічна катастрофа - не виживає нічого, крім баклану. Всі дерева обламані, усе в посліді. Настільки, що нічого вже не росте. Коли колонія стає надвеликою, це біда. У нас на півдні України вже є такий жах.

Але подібні проблеми птахи роблять рідко. І може, цей білощокий крячок робить тільки хороше, але треба дізнатися, чому він прийшов, як відбувається процес заселення.

- Птах так поводиться, ніби вас пізнає…

- Це не так. Просто це агресивні пташки, які добре відбиваються від хижаків і мало чого бояться. Ну і от, я ловлю таку пташку, чіпляю їй кільце. Інші б злякалися і полетіли. Але тільки не білощокий крячок. У нього злобливий характер – може і за палець вкусити. Або ж сісти поруч і "полаятися". Посидіти на байдарці, пір'я почистити, роздивитися усе навколо. Дуже класні, безстрашні істоти.

- Є якісь правила етикету, секрети, як не налякати птахів?

- Найголовніше правило – "не нашкодь", тож краще залишатися непоміченими. Інколи треба зловити пташку, щоб почепити кільце або радіопередавач, але це можливо не з усіма видами. Деякі відчувають надто сильний стрес.

- З іноземцями працювали?

- Дослідження крячків – це проект з краківським Інститутом еволюції та систематики тварин. Я їжджу у Польщу і проводжу спостереження тут. В Україні водосховища, а у Польщі ставки. Американці роблять нам генетичний аналіз, а ми працюємо в полях. Що тут скажеш, у них є гроші. Там жорстка боротьба за гранти, а розподіл фінансування, наприклад, у Польщі, йде в залежності від рейтингу, який вираховується за кількістю і рівнем публікацій. Мій колега працює у високофінансованому інституті, тож у нас є можливість добре працювати в полях. Минулого року на хвіст птахам клеїли радіомаячки. Бігаючи з антенною, можеш бачити, як пересувається птах.

- Українська держава гроші на техніку не виділяє?

- Деякі можливості перед нами вже відкрилися, адже техніка з кожним роком стає все доступнішою. Вже використовують радіомітки та фотопастки. На заході ці штуки надзвичайно популярні: поставив камеру в потрібному місці і дистанційно споглядаєш за тваринами онлайн. Можна, наприклад, побачити на YouTube, як орел годує своїх пташенят.

УКРАЇНСЬКИЙ СТЕПОВИЙ ОРЕЛ ПРАКТИЧНО ЗНИК

- Як змінилася ситуація з водоплавними птахами останнім часом?

- Мої дослідження – довгий процес, тривалість якого можна порівняти з віком життя об'єкту. Якщо птах живе 20 років, цікава картинка за стільки ж і вималюється.

Але що стосується екосистем, у нас практично не залишилося річок, які б не були трансформовані. Будують ГЕС, водосховища. Момент з ГЕСами для нас дуже болісний: зараз хочуть побудувати мережу на Дністрі, і це повністю зруйнує екосистему. Проти цього активно протестують місцеві жителі і активісти.

Наразі весь Дніпро – це штучна екосистема. Експеримент людини, яка величезну річку перетворила на мережу заростаючих водойм. Єдина велика річка, яка залишилася майже незайманою – це Десна. І моє завдання – її захистити. Адже птахів там вражаюче багато.

- В інших європейських країнах, певно, усе інакше?

- Європа свого часу дуже змінила свій ландшафт. Почала це робити набагато раніше, ніж ми. У нас ще залишилися ділянки, які мало постраждали від людини. І тому ми такі цінні для європейських наукових ініціатив. Звісно, у них концепція охорони природи набагато жорсткіша. Але ми підписали величезну кількість документів, пов'язаних з асоціацією, які нас зобов'язують охороняти, все що у нас є. Зараз йдуть спроби привести наше законодавство у відповідність до європейського. І тут вчені повинні відігравати першу скрипку.

- Яких птахів ми втратили, а які, навпаки, до нас заселилися?

- Втратили величезну кількість степових птахів. Той самий степовий орел, якого зображують на багатьох монетах і медалях, фактично зник. А от орлана-білохвоста, який прив'язаний до водяних ресурсів, стало дуже багато. Йому існування водосховищ з купою дохлої риби, якою він живиться, пішло на користь. Він тут почувається набагато краще, ніж в країнах ЄС.

У нас було багато ховрахів , і було багато балобанів – соколів, які харчуються цими гризунами. Зменшилася кількість ховрахів, кількість балобанів спершу теж впала, а потім птахи переключилися на іншу їжу, і все надолужили. Дуже цікаво спостерігати, як різні істоти пристосовуються до життя.

- А чому зник степовий орел?

- Здебільшого через діяльність людини. Він часто будував гнізда на землі, скиртах, курганах. Був жорстко прив'язаний в раціоні до степових гризунів. Коли всі степи розорали, йому не стало чого їсти.

- З'явилися нові пернаті резиденти на вулицях міст, біля міських водойм?

- За останні 30 років їх з'явилася сила-силенна. Так, раніше у Києві не було чорних дроздів, їх завезли поляки у зоопарк як експеримент. А зараз вони всюди. Голубів замінила кільчаста горлиця, а на Західній Україні розселився припутень, великий пухнастий голуб. Раніше жив у лісі, а тепер ходить замість звичайного голуба по вулицях, наприклад, Львова.

- Сміття Садового, певно, привабило чимало птахів…

- Про конкретно сміття Садового не знаю. Але звалище – це цікаве місце для спостереження за птахами. Там зимують шпаки і мартини – звалища посприяли тому, що вони з перелітних птахів перетворилися на осілих. На звалищах бувають величезні стотисячні скупчення, до того ж - інтернаціональні. Як видно за кільцями, злітаються з усієї Європи. Правда, у нас звалища – закриті режимні об'єкти, на які нікого не пускають, а от білоруси викладають у соцмережах захопливі фото.

- Орнітологи часто бувають і природоохоронцями. За що боретеся останні роки?

- Тут треба розуміти: хочеш захистити вид, захисти середовище його проживання. Боремося ж, наприклад, за створення великого національно парку "Подесіння". Це величезна, надзвичайно цінна ділянка заплави Десни. У парку обов'язкове зонування – абсолютно заповідні місця, але будуть і зони, в яких можна буде гуляти, відпочивати. Це унікальна річка, і я дуже сподіваюся, що усе вдасться.

ЯКЩО СУДИТИМЕМОСЬ З РОСІЄЮ, ВАЖЛИВО ПІДРАХУВАТИ ЗБИТКИ

- Екологічну ситуацію у зоні АТО досліджуєте?

- Це важка історія. Там повністю знищені ландшафти, величезна кількість хімії у грунті, усе в розтяжках, на яких підриваються звірі. Хоча у багатьох ті області асоціюються виключно з шахтами і териконами, насправді це чудові, унікальні місця. Наші вчені за допомогою космічних знімків і моделювання дивляться, наскільки вони постраждали. Можна підрахувати, в тому числі, економічні витрати. Якщо ми будемо колись судитися з Росією, це важливо. Хай компенсує збитки.

До нас на конференції інколи доїжджають вчені, які з різних причин залишилися на окупованих територіях. Їм дуже важко працювати, оскільки вся "зеленка" затягнута мінами і розтяжками. Вони намагаються щось робити, але про серйозну науку не йдеться.

- Якісь рідкісні птахи постраждали?

- У нас була унікальна територія під Луганськом - Станично-Луганський рибгосп. Таке розмаїття водоплавних птахів! Вони там і гніздилися, і зимували. Рибгосп опинився рівно на лінії фронту, тож тепер ці території знищені і, вочевидь, не відновляться ніколи. Там було дике угрупування огарі – це велика помаранчева качка, яка мешкає у лисячих норах. Ця пташка у Червоній Книзі. На континентальній Україні було дві точки, де жив огар – Асканія-Нова і Станично-Луганський рибгосп. Тепер така точка залишилася лише одна.

Що ж до інших птахів, точно сказати важко. Колега приїздив з Луганська, казав: "Філіни є. Підрахувати проблематично, але живуть".

ДЕРЖАВА НЕ РОЗУМІЄ, НАВІЩО ЇЙ НАУКА

- Ви входите в ініціативну групу з реформування української науки. Чи спрацює реформа, якщо у держави є мінімум грошей на науку?

- У нас є образ вченого-жебрака, який ходить з простягнутою рукою і клянчить гроші. Він викликає обурення: грошей немає, чому ми маємо віддавати їх вам. Це жахливий піар-образ, який дратує.

Але справа не лише в грошах. В Україні науковці працюють за радянською схемою, і в нинішніх умовах це неефективно. Нам дуже важливо навчитися розподіляти фінансування грантовим принципом. Це наблизить нас до європейської науки.

В Україні прийняли новий закон "Про науку і науково-технічну діяльність". Ми активно брали участь в його розробці. Тепер наше завдання – спробувати його імплементувати.

- Як він змінить ситуацію?

- Наразі у держави немає розуміння, нащо їй наука. Немає зв'язку між наукою і виробництвом, вкладати у інноваційні проекти ніхто не хоче. Важливо, щоб держава показала науці перспективу – щоб зібралися інститути, вчені, виші, уряд, представники індустрії, щоб влада і виробники поставили завдання перед науковцями. Сказали: "Країна буде розвивати ось такі напрямки, тому є ось такі завдання". Новий закон приблизно це і пропонує.

- Як це відбуватиметься на практиці?

- Формується Національний фонд досліджень, який підпорядковується спеціальній Нацраді. А Нацрада – незалежний орган, який звітує перед прем'єр-міністром. Механізм запозичений в основному з німецьких практик, він виключає можливість впливу купки людей на ці гроші. Уряд формує запит: що треба державі від науки. А Нацрада наглядає за прозорим визначенням тих, хто над цим працюватиме.

Відбувається це на грантовій основі - подавати свою кандидатуру може хто-завгодно. Є варіант зробити це модифікованим аналогом ProZorro. Реформа корисна, але вже 13 місяців не може запуститися. Наразі чекаємо, що документи підпише уряд.

ПОСТІЙНО ВЧИТИСЯ – ЦЕ СТИЛЬ ЖИТТЯ

- Дні науки - наразі вельми популярний проект. Як вирішили його запустити?

- Усе почалося у 2013 році. Бадьора команда однодумців з медичного університету ім. Богомольця вирішила розповісти мешканцям сусідніх будинків, що то за установа розташувалася біля них, як вивчають роботу серця і мозку. Вони зробили щось схоже на день відкритих дверей. Усім сподобалося, а потім згадали, що є інші вчені – фізики, хіміки, зоологи.

Спершу хотіли робити восени. Але я сперечалася, адже восени всі птахи полетіли, показати людям нічого. Ми вирішили робити свої Дні науки весною, коли можна потягнути людей до лісу, ботсаду. Показати їм жука, рослину, квітку. Так проект розрісся до двох подій – весняних і осінніх Днів науки. Цієї осені ми вже охопили сім міст. Збираємося піти в регіони – міста, де немає наукових центрів. Сподіваємося, травень буде місяцем популяризації науки.

- За останній рік кількість відвідувачів у вас істотно зросла…

- Це факт. Наразі інтерес до науки великий. Приємно, що настільки виросла кількість науково-популярних лекцій. Якщо ви хіпстер з грошима, можете прийти у модний коворкінг і з модною чашкою кави за 150 грн послухати лекцію модного лектора про мозок. Але бабуся, у якої немає грошей, може цю ж лекцію почути в іншому місці абсолютно безкоштовно.

- З чим пов'язаний такий інтерес?

- Вчитися зараз модно. Тим більше є купа можливостей – онлайн-курси, красиві науково-популярні фільми. Дістати будь-яку книжку – не проблема. Людина звикає постійно вчитися, це перетворюється на стиль життя. Як говорили в одному серіалі про науку, Smart is new Sexу (Розум – нова сексуальність – ред.). До того ж людина стає кращою у власних очах.

Більше новин читайте на Країна Укропів.Depo